Нульовка

У нашого Студента трапився день народження. Дата кругла – 22 роки. За мірками Кума – це ще навіть не вік, а так, демо-версія життя. Але свято є свято. Студент, хлопець відповідальний і начитаний, вирішив “проставитися”. Він метнувся в найближче місто в АТБ і привіз звідти кілька важких ящиків.

Кум, який саме чистив автомат, краєм ока засік знайомі обриси скляної тари. Зелені пляшки з золотистою рідиною і характерні “шампанські” форми. Його вуса здригнулися в передчутті. 

– О-о-о! – протягнув Кум. – Бачу, молодь знає толк у традиціях. Студенте, якщо ти до цього “натюрморту” підгониш м'яса, то я беру на себе кухню. З мене – шашлик, за який в Грузії дають громадянство без черги, і мої фірмові сирні завиванці в лаваші.

Студент засяяв. 

– Домовилися, Куме! М'ясо буде! 

Він підключив до справи Старшину (який знав усіх різників у радіусі 50 км), і за годину на столі лежав шмат свинячого ошийка такої краси, що його хотілося не смажити, а малювати.

Кум увійшов у режим “Бог кухні”. Пів дня він чаклував. Маринад – це була окрема пісня. Цибуля різалася кільцями під спеціальним кутом (щоб сік пустила, але гіркоту сховала), спеції сипалися з аптекарською точністю. 

– Головне – не пересушити! – повчав Кум, розводячи багаття. Дрова він відбирав особисто: “Це гнила верба, це лайно, а оце – фруктова! На ній дим солодкий!”

Поки м'ясо ніжилося в маринаді, Кум крутив “завиванці”. Лаваш, сулугуні, зелень, часничок... Він загортав їх із ніжністю, з якою не сповивають немовлят. Фінальний акорд – Соус. Саме так, з великої літери. Кум колотив його в казанку, додаючи туди томатну пасту, кінзу, перець чилі і щось із маленької баночки без етикетки (“Сльози дракона”, – казав він).

Настав вечір. Ми накрили стіл у бліндажі. Окопні ліхтарики створювали інтимну атмосферу дорогого ресторану в підвалі. Пахло так, що навіть миші повилазили з нір і просили політичного притулку на столі. Шашлик шкварчав, лаваш із сиром, підігрітий на вугіллі, тягнувся золотими нитками.

– Ну! – урочисто сказав Кум, витираючи руки об фартух (насправді, свій старий кітель). – Час відкривати шампанське! Студенте, наливай!

Студент дістав пляшку, бахнув корком (звук був справжній!) і розлив по металевих кружках пінистий напій. Потім відкрив пиво. Кум підняв кухоль, принюхався... і завмер. Його брови поповзли вгору, зустрілися десь на потилиці і повернулися назад. Він схопив пляшку пива. Потім пляшку шампанського. Вчитався в етикетку.

– “Alcohol Free”... “0.0%”... – прочитав Кум голосом прокурора, що зачитує смертний вирок. – Студенте... Ти що, знущаєшся? Я пів дня біля мангала танцював ламбаду! Я соус варив, який мертвих піднімає! А ти привіз... лимонад зі смаком хмелю?!

Студент, жуючи гарячий шашлик, винно кліпав очима: 

– Ну так... Ми ж на службі, Куме. Сухий закон. Та й шкідливо це...

Кум сів на ящик з боєприпасами. В його очах читалася вся скорбота українського народу. 

– Шкідливо... – прошепотів він. – Шкідливо, Студенте, це коли я зараз тебе цим шампуром не проштрикну. Оце шкідливо для твого здоров'я.

Але тут Старшина вгризся в сирний завиванець і застогнав від задоволення: 

– Куме, та хрін з ним, з градусом! Ти спробуй м'ясо! Це ж амброзія!

І знаєте, сталося диво. Ми випили того безалкогольного пива. Потім “дитячого” шампанського. Закусили це все божественним шашликом, вмочуючи його в пекельно-смачний соус Кума. І пішло! 

– За Студента! За майбутню перемогу! Щоб х** стояв і гроші були! – Кум виголошував тости так, ніби ми пили елітний коньяк. Ми реготали, травили байки, згадували дім. Атмосфера була настільки п'янкою від самого факту свята і смачної їжі, що градус виявився непотрібним. Українці – унікальна нація: ми можемо спіймати “хвилю” навіть від компоту, якщо компанія хороша.

Під кінець вечора Кум, доїдаючи останній шматок лаваша, сито відкинувся назад і видав: 

– Знаєте, хлопці... А непогано посиділи. Я навіть захмелів. Мабуть, від диму. Або від вашого... “здорового способу життя”.

Він подивився на порожні пляшки з “нулівкою” і додав: 

– Все. З завтрашнього дня наш підрозділ переходить на новий рівень просвітлення. Пиво безалкогольне, жінки гумові... Тьху! Коротше, від завтра починаємо займатися йогою, відкриваємо чакри і вчимося дихати маткою. Бо інакше цю війну тверезими не вивезеш!