Віларіба

Після чергового переїзду наш підрозділ нагадував табір безхатьків, які випадково знайшли зброю. Ми пахли соляркою, порохом, сирою землею і, чого гріха таїти, тижневим чоловічим потом.

Коли Кум спробував поставити свої шкарпетки в куток, а вони не впали, залишившись стояти струнко, як почесна варта, він зрозумів: потрібні рішучі дії.

– Рексе, – урочисто оголосив він, оглядаючи нашу купу брудного “пікселя”, – оголошую банно-пральний день. Рівень небезпеки – червоний.

План був надійний, як швейцарський годинник, і простий, як двері від “Ниви”. Першим пунктом плану була експропріація. Поки Старшина в сусідньому бліндажі люто зводив дебет з кредитом по тушонці, ми “тимчасово позичили” його головний скарб – радянську погружну пральну машинку “Малятко”. Цей девайс пам’ятав ще, мабуть, вивід військ з Афганістану, але гудів як трансформаторна будка.

Воду гріли в 30-літровому казані на вогні, бо буржуйка була зайнята сушкою взуття. 

– Ну що, де порошок? – запитав Кум, коли вода вже парувала. 

– Куме, порошку нема. Закінчився ще під Варварівкою, – розвів я руками.

Кум насупив брови, покрутив вуса і його погляд впав на велику пляшку “Фейрі”, що стояла біля польової кухні. 

– Тю, Рексе! Ти як мале дитя. Що таке бруд? Це жир і піт. А що найкраще розчиняє жир? Правильно! – він переможно підняв пляшку. – Якщо воно відмиває деко після смаженої картоплі, то форму відмиє так, що буде блищати, як у генерала на параді!

Логіка була залізна. Кум щедро, від широкої душі, хлюпнув у пралку десь пів літри густої зеленої рідини. Ми вкинули форми. Увімкнули генератор. Встромили “Малятко” в розетку.

Процес пішов. Спочатку все було тихо. “Малятко” мирно бурчало у воді, ганяючи кітелі по колу. Ми закурили, насолоджуючись моментом цивілізації.

Але за хвилину з казана полізла ВОНА. Піна. Це була не просто піна. Це була біохімічна зброя масового ураження. Вона піднялася шапкою, як на пиві, потім перевалилася через край казана і повільно, але невблаганно поповзла по землі.

– Ого, реакція пішла! – зрадів Кум. – Працює хімія!

Ще за хвилину ми зрозуміли, що “Фейрі” – це дуже, дуже концентрована річ. Піна заповнювала простір із швидкістю лісової пожежі. Вона накрила дрова. Вона поглинула берці Кума. Ми стояли посеред посадки, як два діджеї на елітній пінній вечірці в Ібіці, тільки в броніках і з переляканими очима.

– Вимикай! – кричав я, відпльовуючись від мильної бульбашки, що залетіла в рот. 

– Та почекай, хай допере! – відмахувався Кум, який уже нагадував Снігову Королеву, бо піна дістала йому до пояса.

Віларіба і Вілабаджо нервово палили б осторонь. У нас тут була своя “Віла-Посадка”. Біла хмара росла, пульсувала і, здавалося, збиралася захопити сусідні позиції орків.

Саме в цей момент, розсуваючи кущі, на галявину вийшов Комбат. Він йшов дати вказівки по нічному чергуванню, а потрапив у філію пральні “Білосніжка”. Він завмер. Подивився на генератор, на пралку, з якої валив білий вулкан, на Кума, в якого навіть вуса були в білих пластівцях, і на мене, що намагався саперною лопаткою відкидати піну від генератора.

– Я не буду питати, що тут відбувається, – дуже тихо сказав Комбат. – Я просто сподіваюся, що ви не викликаєте якихось демонів.

– Пане командире! Проводимо санітарну обробку особового складу та майна! – відрапортував Кум, віддаючи честь. З руки при цьому злетів величезний шмат піни і ляпнувся прямо на черевик Комбата.

Комбат набрав повітря в груди, щоб видати фірмову “догану” з використанням неперекладної гри слів, але подивився на цю сюрреалістичну картину... і просто заіржав. Він сміявся так, що птахи з дерев позлітали.

– Закінчуйте цей пінний фестиваль, діти “Тайду”, – витер він сльози. – І щоб до вечора все блищало. А Старшині скажіть, що “Малятко” тепер стратегічний об'єкт.

Речі ми потім полоскали ще три години. Води пішло втричі більше, ніж планували. Зате наступний тиждень наш підрозділ пахнув не соляркою, а “Соковитим Лимоном”. Орки, мабуть, думали, що ми перейшли на нові натівські стандарти гігієни.

А Кум зробив висновок: 

– Гарна штука цей “Фейрі”. Але наступного разу, Рексе, давай візьмемо “Ромашку”. Вона для шкіри рук корисніша.