Доктор Хаус

Всі знають, що Кум – людина запаслива. Його девіз: “Краще мати і не потребувати, ніж потребувати і не мати”. Але коли дійшла справа до комплектації індивідуальної аптечки (IFAK), цей принцип зіграв із ним злий жарт.

Був спокійний день, якщо не рахувати того, що до нас із перевіркою завітала Барбі. Наша "Барбі" – це не лялька. Це Оленка, наш санінструктор батальйону, тендітна дівчина з очима ангела і характером тертого сержантюги. Вона могла накласти турнікет швидше, ніж ти встигнеш сказати “ой”, і так само швидко пояснити тобі, де ти неправий, використовуючи триповерхові медичні терміни в перемішку з добірною лайкою.

– Так, бійці, огляд аптечок! – скомандувала Барбі, заходячи в бліндаж. – Викладаємо все на стіл. Хто забув оклюзійку – той сьогодні чергує на кухні.

Ми слухняно почали розпаковувати свої підсумки. Турнікети, бандажі, гемостатики, назофарингеалки... Все по фен-шую, тобто по протоколу MARCH.

І тут настала черга Кума.

Він з гордістю поклав на стіл свій розпухлий підсумок, який за розміром нагадував рюкзак першокласника. 

– Ось! – урочисто проголосив він. – Повна автономність.

Барбі розстебнула блискавку. З аптечки, наче з рогу достатку, посипалися: блістери з таблетками всіх кольорів веселки, якийсь спрей для горла, баночка з маззю “Зірочка”, еластичний бинт (не тактичний, а з аптеки 80-х років), і... упаковка ректальних свічок.

У бліндажі повисла тиша. Студент прикрив рот рукою, щоб не заіржати. Я відвернувся до стіни.

Оленка повільно підняла упаковку свічок двома пальцями, ніби це була радіоактивна граната, і подивилася на Кума. В її очах затанцювали вогники інквізиції.

– Куме... – голос її був лагідним, як передвісник урагану. – Що це?

– Ну як “що”? – Кум не здавався. – Це стратегічний запас. Ось лоперамід – щоб, кхм, позицію не демаскувати в невідповідний момент. Ось від тиску – бо з вами тут гіпертоніком станеш. Парацетамол – від голови. А свічки... ну, війна – це ж геморой у всіх сенсах, самі розумієте. Сидимо на холодному, нервуємо...

– Куме, – перебила його Барбі, і лагідність з її голосу зникла, як роса на сонці. – Ти розумієш, що коли тебе, не дай Боже, поранять, і я полізу в твою аптечку за турнікетом, а натраплю на “Реліф”, то я тебе доб'ю сама?

Вона висипала весь вміст його “аптеки” на стіл і почала сортувати, безжалісно відкидаючи “скарби” вбік.

– Де турнікет? – запитала вона. 

– Ну... там, на дні, під “Мезимом”, – пробурмотів Кум. 

– На дні?! – Барбі підвищила голос. – Турнікет має бути в секундному доступі! Ти стікаєш кров'ю, у тебе є 30 секунд, а ти що будеш робити? Перебирати таблетки від здуття живота? “Ой, почекайте, це не турнікет, це активоване вугілля!”

Вона взяла в руки маркер і почала малювати схему прямо на ящику з-під БК.

– Слухай сюди, “доктор Хаус”. Є протокол! Твоя аптечка – це не філія районної поліклініки. Це набір для порятунку ЖИТТЯ. Тут має бути тільки те, що зупиняє масивну кровотечу і дає тобі дихати. Все! – Турнікет. Бандаж. Гемостатик. Оклюзійна наліпка. Назофарингеальна трубка. Термоковдра. Ножиці. Крапка!

Вона згребла таблетки і свічки в купу і пхнула до Кума. 

– А оце все багатство – в утилітарний підсумок! У рюкзак! У кишеню! Куди завгодно, але НЕ в IFAK! Аптечка – це святе. Це твій шанс вижити, а не вилікувати нежить чи... – вона кивнула на свічки, – ...інші проблеми. Від цього залежить твоє життя і боєздатність всього підрозділу. Ти зрозумів?

Кум стояв червоний, як той самий буряк. 

– Та зрозумів я, зрозумів... – буркнув він, згрібаючи свої ліки. – Просто хотів як краще. Все своє ношу з собою.

Барбі зітхнула, вже спокійніше, і простягнула йому новий, запакований ізраїльський бандаж. 

– Тримай. І щоб я більше там ніяких “вітамінок” не бачила. Бо наступного разу перевірятиму аптечку... ректально.

Ми вибухнули реготом. Кум теж посміхнувся у вуса.

Увечері, перепаковуючи аптечку строго за інструкцією Барбі, Кум подивився на мене і філософськи зауважив: 

– Знаєш, Рексе, вона права. Життя – воно просте і суворе. Або ти дихаєш і кров циркулює всередині, а не ззовні, або тобі вже ніякі пігулки не допоможуть. А геморой... Геморой – це не хвороба. Геморой – це, на жаль, стиль нашого життя. Але лікувати його будемо вже на ротації.