Жіночий лікар

Почалося все з того, що у Кума розболілося плече – стара травма, отримана в нерівному бою з ящиком тушонки. Нам треба було заїхати в медпункт бригади, щоб взяти мазі і, можливо, випросити трохи вітамінів. Начальником медпункту був капітан на позивний "Дулітл". Лікар він був від Бога, руки золоті, але мав одну ваду – почуття гумору у нього було чорніше, ніж ніч у запорізькому степу.

Дізнавшись телефоном, що ми приїдемо завтра вранці, Дулітл вирішив, що просто так віддати мазь – це нудно. Він пішов у стратегічний комунікаційний центр села – місцевий магазин "Продтовари". Там саме засідав "генштаб" місцевих бабусь, які обговорювали ціни на цукор і геополітику. Дулітл купив морозиво і, ніби між іншим, голосно сказав продавчині: 

– Ох, Марічко, готуйся. Завтра до нас приїжджає світило медицини! В рамках програми "Армія з народом". Спеціаліст із жіночих хвороб. Гінеколог вищої категорії з Києва! Красень, вусатий, руки ніжні, як оксамит. Буде безкоштовний огляд для населення. Але тільки завтра зранку!

Ефект був миттєвий. Сарафанне радіо запрацювало швидше за Starlink. Новина про "вусатого гінеколога" облетіла не тільки це село, а й два сусідніх хутори.

Ранок. Ми з Кумом під'їжджаємо до будівлі колишньої амбулаторії, де базувався медпункт. Кум – при параді. Форма випрасувана, вуса "підковка" накручені, погляд орлиний. Дулітл телефоном каже: 

– Хлопці, я зараз зайнятий на складі, ви заходьте в приміщення, в кабінет прийому, і чекайте мене там. Я скоро буду.

Ми, нічого не підозрюючи, відкриваємо двері. І впираємося в стіну. Живу стіну з квітчастих хусток, спідниць і палиць. У коридорі (і навіть на вулиці) був аншлаг. Тридцять, а то й сорок жінок "золотого віку" (від 60 і до нескінченності). Атмосфера нагадувала чергу за “дефіцитом” у 80-ті. Пахло корвалолом, нафталіном і святковим настроєм.

Як тільки Кум переступив поріг, гул у коридорі стих. Усі очі спрямувалися на нього. А потім по натовпу прокотився захоплений шепіт: 

– Він! 

– Дивись, які вуса! 

– Одразу видно – професор! 

– Який ставний!

Кум, не розуміючи, що відбувається, подумав, що це черга до Дулітла за таблетками від тиску. Він, як військовий, вирішив пройти без черги (бо ж до свого). 

– Доброго дня, шановні панянки! – гаркнув він басом, пробираючись крізь натовп. – Дозвольте пройти, мені тільки спитати!

Але натовп розступився перед ним, як води Червоного моря перед Мойсеєм.

– Проходьте, лікарю, проходьте! – защебетала найактивніша бабуся в першому ряду. – Ми вас чекаємо з самого ранку! Я перша займала!

Кум здивувався, але зайшов у кабінет. Я за ним. Кум сів на стілець лікаря, поклав на стіл свій берет і каже мені: 

– Бачиш, Рексе, як народ армію поважає? Пропустили без черги!

Тут двері відчиняються, і заходить та сама активна бабуся. Вона зачиняє двері на замок, рішуче підходить до кушетки і починає... розв'язувати хустку і піднімати край кофти. Кум вирячив очі: 

– Е-е-е, бабусю, ви що робите? Дулітла немає, він зараз прийде! 

– Та нащо мені той Дулітл? – відмахнулася баба. – Він терапевт, таблетки тільки дає. А мені сказали, що ви – спеціаліст по "жіночій частині"! 

– Хто?! – Кум підскочив, як вжалений. 

– Ну ви ж той... гінеколог із Києва! Вусатий! – баба з надією подивилася на Кума. – У мене, синку, там щось коле, і опущення, мабуть... Гляньте, будь ласка, бо в район їхати далеко...

Кум почервонів так, що його обличчя злилося з кольором калини за вікном. Він глянув на мене. Я вже кусав кулак, щоб не заіржати на весь голос. 

– Бабусю... – прохрипів Кум. – Я... я по танках спеціаліст. По БМП. Я можу вам карбюратор перебрати, але...

У цей момент двері почали штурмувати інші пацієнтки: 

– Галько, не затримуй! Там черга! Лікарю, а можна мені без огляду, просто консультацію?!

Кум був затиснутий у куток. Його бойовий досвід не передбачав оборони від батальйону бабусь, які прагнуть гінекологічного огляду. І тут зайшов Дулітл. Він тримався за живіт і витирав сльози. 

– Все, все, шановні! – крикнув він, заходячи в кабінет з чорного ходу. – Прийом закінчено! Професора терміново викликають у Генштаб! Президент дзвонив!

Бабусі розчаровано загули. Кум подивився на Дулітла поглядом, який обіцяв повільну і болісну смерть. 

– Ти... – прошипів він. – Ти труп, Дулітл. Я тебе на клізму запишу. До ветеринара.

Дулітл, рятуючи ситуацію (і своє життя), виніс у коридор ящик вітамінів і гематогену. 

– Компенсація від фірми! – оголосив він. – Лікар поїхав, але залишив подарунки! 

Бабусі, отримавши солодке і вітаміни, трохи заспокоїлися і розійшлися, обговорюючи, який же той лікар був "видний мужчина" і як шкода, що не встигли.

Ми виїхали з медпункту через п'ять хвилин. Кум мовчав усю дорогу. Тільки коли ми від'їхали кілометрів на десять, він подивився у дзеркало, підкрутив вус і сказав:

– А все-таки, Рексе... Є в мені якась харизма. Тридцять жінок! У черзі! До мене! Жоден цивільний лікар такого успіху не має. 

– Тільки табличку на кабінет треба змінити, Куме, – не витримав я. – "Сержант - Гінеколог - Екстрасенс". 

– Заткнись, Рексе, – беззлобно буркнув він. – Але Дулітлу я в спальник жабу таки підкладу.

А в селі досі ходять легенди про вусатого професора з Києва, який лікував одним поглядом, але був такий зайнятий, що його забрав вертоліт прямо з даху медпункту.