Реактивна тяга

Все почалося з того, що нам з Кумом знову пощастило на риболовлі. Мабуть, місцевий водяний вирішив, що ми надто схудли на штабних харчах, і послав нам "втішний приз". Ми натрапили на зграю товстолобів, які грілися на мілині. Кум, згадавши молодість і навички браконьєрства (які він називає "альтернативними методами вилову"), організував процес. За дві години наш пікап був завантажений сріблястими "торпедами" по 5-7 кілограмів кожна.

Приїхали в розташування героями. Але постало питання: що робити з цією горою фосфору та білка? Смажити – олії не настачишся, варити юшку – вже в печінках сидить.

І тут на сцену вийшов наш побратим, черговий офіцер КП "Кордон" (позивний такий, бо в 90-х тягнув строкову службу в прикордонних військах). 

– Хлопці! – очі "Кордона" загорілися маніакальним блиском. – Я знаю, що робити! Коптити! У мене дід був знатним коптильником на всю Бессарабію. Я перейняв технологію! Зробимо гаряче копчення, пальчики оближете!

Ми з Кумом переглянулися. "Кордон" був хорошим хлопцем, але його кулінарні експерименти часто закінчувалися печією у всього особового складу. Але альтернативи не було. 

– Валяй, – махнув рукою Кум. – Тільки дивись, щоб ми тут димову завісу не влаштували, а то ворог подумає, що ми наступаємо.

"Кордон" підійшов до справи з ентузіазмом, але без глибоких знань. Коптильню він змайстрував із двох бочок з-під солярки і старої труби від буржуйки. Замість фруктових дров, яких не було, використав сиру акацію та, здається, трохи соснових шишок "для аромату". Процес тривав усю ніч. Дим валив такий, що сусідні підрозділи двічі оголошували хімічну тривогу.

На ранок "Кордон" урочисто виніс першу партію. Риба виглядала... ну, скажімо так, по-бойовому. Чорна, як совість окупанта, і пахла сумішшю багаття і шпал. 

– Дегустуй, авторе! – скомандував Кум. "Кордон" відламав шматок, зажував. 

– Бомба! – проплямкав він. – Ніжна, соковита! Трохи гірчить, але то пікантність!

Через годину ми зрозуміли, що "Кордон" таки створив бомбу. Біологічну. Першим "на вихід" пішов сам кулінар. Він зірвався з місця з такою швидкістю, що міг би позмагатися з гепардом. За ним потягнулися інші дегустатори з числа вільних слухачів. Черга до польового туалету (того самого, який ми копали за інструкцією Кума) стала довшою, ніж черга за біометричними паспортами у 2017-му. Риба виявилася не просто копченою, а з потужним проносним ефектом. Ми назвали цей ефект "Реактивною тягою".

І саме в цей момент, коли половина штабу вивчала внутрішню будову дерев'яних кабінок, до нас приїхала ПЕРЕВІРКА. Не просто перевірка, а цілий підполковник з ОСУВ "Хортиця" (Оперативно-стратегічне угруповання військ – це вам не жарти). Підполковник на прізвище (нехай буде) Душнілін був класичним представником тилової бюрократії. Чистенький, напрасований, з планшетом і бажанням знайти недоліки там, де їх апріорі бути не могло.

Він почав "любити мізки" з порогу. 

– Чому журнал обліку журналів не прошитий червоною ниткою? Чому біля входу лопата стоїть не під кутом 45 градусів? Хто дозволив кішці спати на тактичній карті?!

Кум, який якраз повернувся з "процедур" після дегустації риби, був злий як чорт. Його коліно нило, живіт крутило, а тут ще цей "турист" із безглуздими питаннями. Душнілін ходив за Кумом слідом і нудів: 

– Сержанте, у вас погляд не статутний. І чому від вас пахне димом? Ви що, порушуєте пожежну безпеку?

Кум терпів дві години. Я бачив, як у нього на скроні пульсує жилка. Це був вірний знак – скоро рвоне.

Нарешті перевірка закінчилася. Підполковник накопав купу дрібниць, написав акт на три сторінки і, задоволений собою, збирався їхати. 

– Ну що ж, – сказав він, ховаючи планшет. – Бардак у вас, звісно. Буду доповідати нагору. Готуйтеся до стягнень.

І тут Кум змінився в обличчі. З похмурого сержанта він перетворився на саму гостинність. Вуса розтягнулися в широкій посмішці, очі заблищали хитрим вогником. 

– Пане підполковнику! Та хіба ж так можна? Від нас і з порожніми руками? Ми ж українці, гостинні люди! 

Душнілін зупинився. Халяву люблять усі, навіть перевіряючі з ОСУВ. 

– А що у вас є? – підозріло, але з цікавістю спитав він.

Кум метнувся до бочки і витягнув НАЙБІЛЬШОГО, найчорнішого, найжирнішого товстолоба. Того самого, який був епіцентром "реактивної тяги". 

– Ось! Свіжий улов! Власне копчення за старовинним бессарабським рецептом! "Кордон" – наш майстер, душу вклав! Ніжний, як масло! Рибина пахла так, що навіть мухи падали на льоту, але підполковника це не збентежило. 

– Ого, – ковтнув слину Душнілін. – Виглядає... солідно. Дякую, сержанте. Це, звісно, не скасовує недоліків, але... врахую.

Він запакував рибу в пакет, сів у свій новенький пікап і поїхав.

Ми стояли і дивилися вслід машині, що віддалялася. 

– Куме, – тихо спитав я. – Ти ж розумієш, що це диверсія проти вищого командування? 

– Це не диверсія, Рексе, – Кум запалив цигарку і з насолодою затягнувся. – Це гуманітарна допомога. Людина була напружена, зла. Їй треба розслабитися. Очиститися, так би мовити, зсередини. Наш товстолоб йому в цьому допоможе.

До нас доходили чутки, що дорога підполковника до штабу ОСУВ була довгою і тернистою. Кажуть, його пікап зупинявся в кожній посадці, біля кожної заправки і навіть просто посеред поля. Акт перевірки, до речі, десь загубився. Мабуть, підполковнику було не до паперів.

А "Кордон" тепер рибу не коптить. Кум йому сказав: "Друже, твій талант занадто потужний для спокійного часу. Бережи його для спецзавдань. Коли треба буде зірвати наступ ворога – ми твою рибу їм на позиції дронами скинемо".