Поповнення

Прийшов наказ: провести вогневу підготовку для поповнення. Поповнення було, м'яко кажучи, строкатим. Як вінегрет на новорічному столі. Були студенти-айтішники, у яких очі горіли від патріотизму, а руки трусилися від ваги автомата (бо мишка легша). Були мобілізовані дядьки-роботяги з мозолястими руками, які дивилися на все це спокійно, як на зміну на заводі. Були колишні волонтери, які вже знали, що таке "плитоноска" і "теплак", і дивилися на всіх трохи звисока.

Але родзинкою цього "вінегрету" були двоє персонажів – Гриць і Стець. Два нерозлучні товариші, яких доля (і патруль під час комендантської години) звела в одному бусику, коли вони йшли на нічні пошуки пригод і "добавки". Виглядали вони як люди, які вже давно перейшли на спиртову дієту. У навчальному центрі їх трохи "підсушили", але очі в них все одно бігали в пошуках етанолу, як тепловізор у пошуках тепла.

Ми везли цю команду на полігон на “Уралі”. Кум – старший машини, я – начальник пункту боєпостачання. Десь на півдорозі Гриць почав стукати по кабіні. 

– Командире! Зупини! Біда! Живіт крутить, зараз аварія буде! Кум, людина гуманна (іноді), дав команду зупинитися біля великої АЗК. 

– Дві хвилини! – гаркнув Кум. – Одна нога тут, друга там, а дупа вже має бути витерта!

Гриць полетів у бік вбиральні. Ми не пішли слідом – ну, незручно ж дорослого дядька контролювати в такій справі. Це була помилка. Стратегічна. Гриць повернувся через п'ять хвилин. Щасливий, рум'яний, із загадковою посмішкою Мони Лізи. 

– Все добре? – підозріло спитав Кум. 

– Краще не буває, пане сержанте! – відповів Гриць і дихнув у бік. Вітер був на нас. Кум потягнув носом повітря. 

– Рексе, – тихо сказав він. – Ти відчуваєш? Цей запах... Це не "Орбіт без цукру". Це дешева "Козацька рада".

Як він встиг?! Де він її взяв?! Чи він її там із бачка унітаза висмоктав? Історія мовчала. Але факт був на обличчі – Гриць встиг "поправити здоров'я".

Приїхали на полігон. Вишикували особовий склад. Роздали БК. Гриць стояв у строю і хитався, як тополя на вітрі. Очі в нього були розфокусовані, автомат висів на шиї, як намисто. Кум підійшов до нього впритул. 

– Ну що, воїне? Готовий захищати Батьківщину? 

– Так точно! – гаркнув Гриць, і амбре з його рота ледь не пропалило дірку в Кумовій балаклаві. – Ворога бачу... трьох!

Кум повільно зняв з Гриця автомат. 

– Рексе, розрядити зброю. Цьому снайперу автомат не потрібен. Він володіє секретною технікою "П'яний майстер". Йому зброя тільки заважає.

Кум вийшов на середину. 

– Увага, новобранці! Сьогодні у нас спецкурс. Тема: "Вплив алкоголю на тактичну мобільність піхотинця". Демонструє курсант Гриць. Кум дістав із “Урала” ящик з піском (важкий, зараза, кілограмів 30). 

– Грицю, – лагідно сказав Кум. – Уяви, що цей ящик – це твій поранений побратим. Або, що тобі ближче, ящик горілки, який треба врятувати з-під обстрілу. Твоє завдання: доставити вантаж від цієї позначки до мішеней. По-пластунськи. Час пішов!

Гриць спробував заперечити: 

– Та я ж... Та я нормально... 

– ВОГОНЬ! – рявкнув Кум так, що птахи з дерев попадали.

Гриць впав і поповз. Штовхаючи перед собою ящик. Це було жалюгідне видовище. Спочатку він повз бадьоро. Алкоголь ще грів кров. Але через 50 метрів фізика почала перемагати хімію. Гриць прів. Гриць стогнав. Гриць проклинав той момент, коли зайшов на заправку.

– Не зупинятися! – коментував Кум через мегафон (ми його знайшли в кунгу). – Працює снайпер! Притисни дупу до землі! Ти ж не на пляжі! Рятуй горілку, Грицю! Вона ж розіб'ється!

Студенти і роботяги дивилися на це шоу з жахом і повагою. Другий товариш, Стець, стояв блідий як стіна. Він розумів, що його тверезість – це єдине, що рятує його від долі Гриця.

Гриць доповз до фінішу. Він виглядав як шматок глини, з якого стирчали очі. Кум підійшов, відкрив флягу з водою і полив йому на голову. 

– Ну що, воїне? Протверезів? 

Гриць підняв голову. В його очах вже не було "Козацької ради". Там була тільки вселенська скорбота і бажання померти, але швидко. 

– Так точно... – прохрипів він. – Більше ніколи... Я клянусь...

Кум підняв його за комір. 

– Запам'ятай, Грицю. І ви всі запам'ятайте. На війні алкоголь – це найкращий друг снайпера. Випив – став повільним. Став повільним – став мертвим. А я не хочу писати похоронки вашим матерям і писати, що їхній син загинув, бо був бухий. Я краще вас тут, на полігоні, в землю вкатаю, але виживете.

Стрільби пройшли ідеально. Гриць, після "курсу реабілітації", не стріляв, але прислужився непогано – бігав після кожної вправи і замінював мішені на весь взвод. Стець, дивлячись на страждання друга, демонстрував чудеса дисципліни і влучності.

Коли ми їхали назад, у кузові стояла тиша. Кум сидів у кабіні, задоволений. 

– Бачиш, Рексе, – сказав він, запалюючи цигарку. – Медицина каже, що алкоголізм невиліковний. А я кажу, що все залежить від ваги ящика з піском і дистанції повзання.

А Гриць тепер, коли бачить АЗК, не проситься в туалет. Він терпить до бази. Бо рефлекс виробився: запах бензину тепер асоціюється у нього не з горілкою, а з болем у м'язах і ящиком піску.