Цілитель

Ми з Кумом повернулися з відпустки. Відпочили, відіспалися, наїли щоки. Думали, повернемося в рідну роту, а там – порядок, дисципліна і бойовий дух. Ага, зараз. У розташуванні панував хаос і атмосфера лазарету часів Кримської війни. Ротний бігав по штабу червоний, як перезрілий помідор, і кричав так, що зі стін сипалася штукатурка. Старший бойовий медик, наш добрий "Док", сидів на ґанку, обхопивши голову руками, і виглядав як людина, яка хоче повіситися на власному фонендоскопі.

– Що сталося? – спитав Кум, кидаючи рюкзак. – Епідемія чуми? Холера? Чи всі вагітні? 

– Гірше, – простогнав Док. – Епідемія "запалення хитрощів". Усі різко захворіли. У одного спина, у другого тиск, у третього "крутить ноги на погоду". Половина особового складу "небоєздатна". Хочуть евакуацію в госпіталь, на білі простирадла. А я ж бачу, що вони симулюють, гади, але довести не можу! Протокол вимагає лікувати!

Кум примружився. Він пройшовся розташуванням. Картина була жалісна. Бійці, які ще вчора тягали ящики з БК як мурахи, тепер ходили, тримаючись за поперек, стогнали і закочували очі. Але Кум помітив деталі: ось "хворий" кульгає на ліву ногу, а коли думає, що ніхто не бачить – на праву. А ось той, у кого "гастрит", нишком наминає саму товсту ковбасу.

– Рексе, – сказав Кум, повертаючись до мене. – Це саботаж. Це вірус ліні. Але у мене є вакцина. Пам'ятаєш, ми у відпустці купили сувенірні свічки? Ті, здоровенні, декоративні? 

– Ну? – Діставай. Будемо проводити медичну реформу.

Через годину Ротний оголосив загальне шикування. Бійці виповзали повільно, спираючись на палиці, тримаючись за голови і серця. Це була не рота, а з'їзд пенсіонерів-акторів погорілого театру.

Кум вийшов перед строєм. Він був з фонендоскопом на шиї (віджав у Дока) і з дуже серйозним обличчям. 

– Бійці! – почав Кум урочисто. – Ми з Рексом не просто так були у відпустці. Ми пройшли секретні прискорені курси військово-польової терапії за стандартами НАТО в Німеччині!

Стрій насторожився. 

– Командування бригади, дізнавшись про вашу масову недугу, дало наказ: припинити евакуацію в тил! Госпіталі переповнені. Тому нам дали повноваження і новітні ліки, щоб лікувати вас прямо тут, на місці! Без відриву від лопати і автомата!

Кум зробив паузу і кивнув мені. Я виніс наперед ящик. Кум повільно дістав звідти "препарат". Це була та сама декоративна свічка. Товщиною з руку дитини і довжиною сантиметрів двадцять. Ми з неї здерли ґніт і трохи підтесали кінчик ножем для "аеродинаміки".

– Оце, – підняв Кум предмет над головою, – новітній препарат "Anus-Recovery-3000". Потужний імуностимулятор, знеболювальне і вітамінний комплекс в одному флаконі. Лікує все: від грижі до депресії.

У строю запала мертва тиша. Хтось гикнув. 

– Є одне "але", – продовжував Кум з садистською ноткою в голосі. – Препарат настільки потужний, що шлунок його не витримує. Тому він випускається виключно у формі ректальних супозиторіїв. Тобто – свічок.

Він покрутив здоровенною "свічкою" перед носами зблідлих бійців. 

– Вводиться глибоко. Розсмоктується повільно. Мінімум дві години треба стояти в позі "берізка", щоб ліки дійшли до мозку. Курс лікування – 14 днів. Вранці і ввечері.

Кум подивився на годинник. 

– Значить так. Усі, хто почувається погано – крок вперед! Кабінет "терапії" відкривається в управлінні роти рівно через годину. Я особисто буду проводити процедуру. Рука в мене важка, але надійна.

Стрій стояв нерухомо. Очі бійців були прикуті до "торпеди" в руках Кума. Вони візуалізували процес. 

– Ну? – гаркнув Ротний. – Де хворі? Хто там помирав пів години тому? Петренко, у тебе ж спина?

Петренко випростався, як струна.

 – Та ні, пане командире! Відпустило! Якраз от щойно. Якийсь спазм був, а тепер – як рукою зняло! Готовий копати! 

– А ти, Коваль? – Кум підійшов до іншого "інваліда". – У тебе ж тиск? Тобі точно треба свічечку. Для стабілізації. 

– Та який тиск! – замахав руками Коваль, відступаючи назад. – То я кави перепив! Я здоровий як бик! Можна я піду кулемет чистити?

Через хвилину на плацу не залишилося жодного хворого. Усі раптом згадали про невідкладні справи, про те, що треба копати бліндажі, носити воду і чистити зброю. "Епідемія" закінчилася за 5 хвилин.

Ми сиділи в кабінеті Ротного. Док наливав нам чай тремтячими від вдячності руками. 

– Куме, ти геній, – витирав сльози сміху Ротний. – "Anus-Recovery"... Я думав, я лусну, поки ти це розповідав. А що це було насправді? Кум відкусив шматок тієї самої "свічки" (вона була зроблена з бджолиного воску) і спокійно сказав: 

– Це, командире, сила переконання. Ну і віск.

А "свічку" ми поставили на поличку в медпункті. Підписали: "Останній аргумент". І знаєте, що? У нашій роті тепер найнижчий рівень захворюваності в батальйоні. Тільки хтось починає кашляти, Док мовчки показує пальцем на поличку, і боєць одразу: "Та то я просто поперхнувся! Я здоровий! Слава Україні!".