Das ist Fantastisch

Нас із Кумом відрядили до Німеччини. Офіційно – “для підвищення кваліфікації та освоєння новітніх зразків західної техніки”. Неофіційно – комбат просто хотів відпочити від ідей Кума хоча б два тижні.

Німеччина зустріла нас ідеально рівними дорогами, підстриженими газонами і військовою базою, яка більше нагадувала санаторій для айтішників. 

– Рексе, – підозріло озирався Кум, виходячи з автобуса. – Тут щось не так. Де бруд? Де ями? Де побиті “Ланоси” волонтерів? Тут війною і не пахне. Тут пахне лавандовим милом.

Нашим інструктором був обер-лейтенант Ганс. Чоловік прямий, як ствол гармати “Леопарда”, і правильний, як таблиця множення. Він говорив чітко, ходив строго по розмітці і свято вірив у “Мануал” (інструкцію).

Перший конфлікт стався на занятті з тактичної медицини. Ганс показував, як евакуювати пораненого за протоколом НАТО. 

– Спочатку ви викликаєте “Медевак”, – карбував він. – Потім забезпечуєте периметр. Чекаєте гелікоптер... Кум підняв руку. 

– Герр Ганс, ентшульдігунг. А якщо “Медевак” не прилетить, бо там ППО? А якщо периметр прострілюється мінометами? А рація сіла? 

– Це неможливо, – відрізав Ганс. – Це порушення протоколу. 

– Війна – це суцільне порушення протоколу! – обурився Кум. – Ми пораненого тягнемо на собі, зубами, по багнюці, під обстрілом, і ще й анекдоти йому дорогою розказуємо, щоб не знепритомнів!

Ганс подивився на нас як на печерних людей, але промовчав.

Справжній цирк почався на полігоні, де ми вивчали ремонт техніки. У німців зламалася БМП “Мардер”. Загорілася якась червона лампочка на панелі, електроніка заблокувала двигун. Німецькі механіки в чистеньких комбінезонах підключили ноутбук, похитали головами і винесли вердикт: 

– Потрібна заміна блоку управління. Замовлення запчастини – три дні. Машина небоєздатна.

Кум, який стояв поруч і курив (у спеціально відведеному місці, бо штраф 50 євро), не витримав. 

– Рексе, переклади їм, що вони слабаки. Він підійшов до “Мардера”, відштовхнув німецького механіка і пірнув у двигун. 

– Куме, не треба! – шипів я. – Це міжнародний скандал! 

– Це не скандал, це діагностика, – буркнув Кум з надр машини. – Дай мені ключ на 12 і отой молоток. Ні, більший. О, кувалда. Гут!

Ганс побілів. 

– Nein! Stoppen! Das ist high-tech equipment! 

Кум виліз, витер руки об штани (німецькі комбінезони він ігнорував) і сказав: 

– Там просто клема окислилася і датчик відійшов. Я його, кхм, переконав стати на місце. Заводь!

Механік тремтячими руками натиснув кнопку. Двигун заревів. Червона лампочка згасла. Німці стояли мовчки, відкривши роти. 

– Wie... Як це можливо? – прошепотів Ганс. 

– Українська нанотехнологія, – гордо сказав Кум, ховаючи кувалду. – Називається “методика ударного переконання”. Працює на всьому, від “Запорожця” до ваших “Леопардів”. Записуйте в мануал.

Фінальним акордом стали навчання. “Сині” (ми і взвод німців) проти “Червоних” (інший взвод німців). Завдання: захопити умовну будівлю. Німці розклали карту. 

– Ми викличемо артилерію (умовно), потім димову завісу, потім зайдемо з флангу двома колонами... – планував Ганс. 

– Нудно, – позіхнув Кум. – Поки ви будете малювати стрілочки, вас вже тричі накриють FPV-дронами. Дозвольте нам із Рексом показати майстер-клас?

Ганс махнув рукою. Мовляв, робіть що хочете, варвари.

Ми з Кумом зникли в кущах. Через десять хвилин умовний “штаб ворога” був захоплений. Ми не йшли в атаку колоною. Кум просто знайшов каналізаційний люк, про який нічого не було на карті, і ми проповзли прямо в підвал будівлі. А поки німецькі вартові видивлялися нас у біноклі в полі, ми вийшли в них за спинами і сказали: “Хенде хох, камераден!”.

Але найстрашніше було те, що Кум примудрився зробити з скотчу, гілок і свого смартфона “імітацію дрона”, прив'язав його до волосіні і спустив перед носом командира “Червоних”. Той так злякався звуку дзижчання (яке Кум відтворював ротом: "Дззззз!"), що автоматично впав на підлогу і накрив голову руками.

Увечері був прощальний банкет. Пиво лилося рікою. Ганс уже не був таким суворим. Він сидів поруч із Кумом, обіймав його за плечі і намагався вимовити слово “паляниця”. 

– Ви... божевільні, – казав Ганс, піднімаючи келих. – Ваші методи – це хаос. Це порушення всіх правил. Але... mein Gott, це працює!

Кум дістав зі своєї сумки шмат сала (як він провіз його через кордон – досі загадка) і нарізав його тонкими скибочками. 

– Гансе, друже, – сказав Кум. – Ваші мануали писали в кабінетах. А наші – писали в окопах. Ось тобі подарунок. – Він вручив Гансу свій щасливий мультитул, перемотаний синьою ізострічкою. – Якщо техніка НАТО не заводиться – приклади це до броні і скажи голосно: “Ану працюй, курва!”. Допомагає. Перевірено.

Ми їхали додому з сертифікатами “Інструкторів вищої категорії”. А на німецькій базі, кажуть, що й досі ходять легенди про двох українців, які ремонтували танки силою думки і кувалди, і які навчили цілий батальйон Бундесверу боятися не штабних перевірок, а тихого дзижчання в небі.

І ще кажуть, що в кабінеті обер-лейтенанта Ганса тепер висить табличка українською мовою: “Не впевнений – не обганяй. Не знаєш – спитай у Кума”.