Дизайнери інтер’єрів

Десь між ранковою кавою під обстрілом і обіднім чищенням зброї прилетіло несподіване завдання. Комбат викликав нас із кумом до себе в підвал. Вигляд у нього був такий, ніби він щойно програв у карти пів батальйону.

– Орли, – почав комбат лиховісним голосом. – До нас їде ревізор. Тобто, комісія з Генштабу. Генерал-майор Хмара із почтом. 

– То нехай їдуть, – знизав плечима кум. – Тушонка є, бордюри ми вчора побілили... ну, те, що від них залишилися. 

– Їм потрібен Актовий зал! – простогнав комбат. – Для проведення розширеної наради з командним складом бригади і нагородження особового складу. Зі слайдами, картами і пафосом. 

– Товаришу майор, – обережно нагадав я. – Ми в селі, яке на карті позначено як "руїни". Єдине більш-менш ціле приміщення тут це колишній свинарник на околиці. Але там навіть даху майже нема. 

– От! – комбат ткнув у мене пальцем. – Ти зрозумів задачу. У вас доба. Зробіть із гівна... тобто, зі свинарника – конференц-хол європейського зразка. Час пішов.

Ми прибули на об'єкт. Свинарник зустрів нас специфічним амбре, яке не вивітрилося навіть після місяців боїв. Стіни були вкриті "наскельним живописом" попередніх мешканців, а підлога нагадувала мінне поле з кізяків.

– Куме, – сказав я, затискаючи носа. – Це фіаско. Тут навіть щури ходять у протигазах. 

– Відставити паніку! – кум поправив каску і оглянув приміщення поглядом дизайнера інтер'єрів, який перепив енергетиків. – Це не свинарник. Це Палац урочистих подій “Генеральський". Просто потребує легкої косметики.

Першим ділом кум мобілізував пожежну машину, яку ми "позичили" в сусідньому селі. Ми вимили свинарник з брандспойта під таким тиском, що змило не тільки бруд, а й частину штукатурки. Стало мокро, але сморід лише набув нових, свіжих ноток.

Далі приступили до омеблювання. Де взяти стільці для тридцяти офіцерів? 

– Ящики з-під БК! – скомандував кум. – Це модульні тактичні сидіння! Ми знесли всі порожні ящики з-під снарядів, які знайшли в радіусі кілометра. Розставили їх рядами, як у театрі. Сценою став перевернутий причіп від трактора.

Стіни виглядали жахливо. Кум вирішив це питання радикально. 

– Маскувальна сітка! – проголосив він. – Затягуємо все! Це створить атмосферу секретності і приховає той факт, що он там на стіні написано "ДМБ-98 Вася".

Через десять годин роботи свинарник зсередини нагадував гігантське гніздо птеродактиля, заставлене зеленими ящиками. Залишалася одна проблема – запах. Він був непереможний.

І тут кум витягнув свій козир. Він десь роздобув три десятки автомобільних "ялинок"-ароматизаторів із запахом "Зелений ліс". Ми розвісили їх по всьому периметру. Тепер у свинарнику пахло так, ніби стадо свиней вирішило скупатися в одеколоні "Саша".

– Ідеально, – сказав кум, витираючи піт. – Це запах перемоги.

Наступного ранку прибула комісія. Кортеж із трьох блискучих джипів зупинився біля нашого "конференц-холу". Комбат був зеленого кольору. З машини вийшов Генерал – високий, статний, форма дорога M-Tac та напрасована так, що об стрілки можна порізатися.

Він гидливо подивився на вхід у свинарник, потім на комбата, потім на нас із кумом, які стояли струнко біля дверей, як почесна варта біля мавзолею.

Генерал зайшов усередину. За ним потягнулася свита полковників із папками.

Усередині повисла гробова тиша. Генерал втягнув носом повітря (суміш "Зеленого лісу", старого гною та старої деревини ящиків). Він подивився на стіни, завішані сітками, на ящики замість крісел, на причіп-сцену, де кум повісив карту бойових дій догори дриґом (від хвилювання).

Я подумки прощався зі званням сержанта. Комбат, здається, подумки прощався з життям.

І тут Генерал раптом грюкнув кулаком по найближчому ящику з-під мін так, що той аж тріснув.

– Оце я розумію! – гаркнув Генерал на весь свинарник. – Оце по-бойовому! Ніякого паркету, ніяких кондиціонерів! Справжня фронтова атмосфера! Спартанські умови! Відразу видно, що тут люди воюють, а не штани протирають!

Він сів на ящик, загнавши собі скалку в дорогі “м-таки”, але навіть оком не моргнув.

– Вчіться, штабні щури, як треба працювати! – звернувся він до своєї свити, яка вже морщила носи. – Починаємо нараду!

Нарада пройшла на "ура". Генерал був у захваті від "автентичності".

Коли вони поїхали, комбат випив склянку води залпом і подивився на нас. 

– Я не знаю, як вам це вдалося, чорти, – видихнув він. – Але ви молодці. Оголошую подяку.

Ми з кумом сиділи на ящиках у порожньому "актовому залі". Кум зняв одну ароматичну "ялинку" і понюхав її. 

– Знаєш, куме, – задумливо сказав він. – А бізнес-ідея непогана. "Екстремальний коучинг у свинарнику". Для топ-менеджерів із Києва. Щоб життя медом не здавалося. Як думаєш, піде?