Ветеранський бізнес

Це була ідея мого кума. Він сказав: "Слухай, ми в степах погибали, що нам вартує шашлик посмажити? Це ж просто логістика м'яса з пункту А в пункт Б через термічну обробку".

Звучало переконливо. Ми скинулись, купили старий вагончик і орендували клапоть землі біля траси. Назвали заклад "КСП". Кум наполіг. Казав, це привабить цільову чоловічу аудиторію.

Проблеми почалися на етапі облаштування позицій. 

– Куме, – кажу я, дивлячись на наш "фургон". – Навіщо ти обклав мангал мішками з піском у два ряди? 

– Це фортифікація, – відрізав він. – А раптом у клієнта балон в машині вибухне? Або ДРГ конкурентів? Безпека понад усе. 

У результаті наш кіоск виглядав не як генделик, а як повноцінний ВОП.

Маркетинг. Кум дістав десь три рулони маскувальної сітки ("кікімора", осіння). Затягнув нею весь вагончик, включаючи вивіску "Свіже м'ясо". 

– Щоб сонце не пекло і мухи не літали, – пояснив він.

Ми відкрилися. Сидимо годину, дві. Потік машин шалений, але ніхто не зупиняється. Кульмінація сталася, коли до нас спробував заїхати перший клієнт – переляканий хлопець на "Теслі", якому просто треба було води. Він підійшов до віконця. Кум різко відкрив стулку і за звичкою гаркнув: "Пароль?!". Хлопець впустив айфон, прошепотів "Паляниця?" і втік, навіть не піднявши телефон.

Вирішили змінити тактику. Кум вийшов на трасу з жезлом - пофарбував палку від швабри, щоб "запрошувати" гостей. Перша ж фура, побачивши похмурого дядька у піксельній футболці, що енергійно махає палицею, дала по газах так, що з причепа посипалась цегла. Водій, мабуть, подумав, що це мобільний блокпост, де видають повістки прямо через вікно на ходу.

Але найдивніше почалося пізніше. Через декілька днів. Ми помітили дивну річ: за 500 метрів до нашої "шашличної" всі машини, навіть найкрутіші БМВ та Лексуси, різко скидали швидкість до 40 км/год і прокрадалися повз нас навшпиньки. Водії сиділи рівно, дивилися суворо вперед, пристебнуті всіма ременями, і навіть музику вимикали. Ніхто не зупинявся. М’ясо засихало. Ми сиділи злі, голодні і збанкрутілі.

– Це провал, – констатував я, доїдаючи третій шампур сам. – Згортаємося.

І тут до нас під’їхав патрульний автомобіль поліції з увімкненими мигалками. Ну все, думаю. Зараз почнеться: незаконна забудова, санітарні норми, де документи на мангал... З машини вийшов майор поліції. Огрядний такий, втомлений. Він мовчки оглянув наш "опорний пункт", мішки з піском, кума з біноклем і мене з шампуром, схожим на багнет.

Кум напружився: 

– Чим можемо допомогти? 

Майор зітхнув, зняв кашкет і витер піт з чола: 

– Хлопці... Я вас прошу, благаю просто – не закривайтеся.

Ми переглянулися. 

– В сенсі? – не зрозумів я. – У нас торгівлі нуль. Бізнес вмер. 

– Яке до біса «торгівлі»? – махнув рукою майор. – Ви знаєте, що ви наробили? Це була "проклята ділянка" траси. Тут щотижня страшні аварії, всі літають під 150. А як ви відкрилися... Хтось у навігаторі Waze поставив відмітку на вашій точці: "Стаціонарний пост ТЦК, дуже злі, перевіряють все".

Майор заліз у кишеню і дістав гаманець: 

– Тут вже місяць жодної ДТП! Водії їдуть як шовкові! Навіть депутати пристібаються! Начальство в шоці, мені премію виписали за профілактичну роботу.

Шашлична працює досі. Точніше як... М'ясо ми й далі смажимо. Тепер ми на зарплаті. Ну як... Інколи заїжджають вояки, які нюхом чують своїх. А місцева поліція харчується в нас на регулярній основі, суто, щоб ми не з'їхали, аби просто сиділи там у формі з суворими обличчями, чистили картоплю та різали м'ясо великим ножем і час від часу дивилися на дорогу в бінокль. Це найкраща робота у світі: ми п'ємо каву, дихаємо свіжим повітрям, під'їдаємо свій же шашлик, а порядок на трасі підтримується силою нашого авторитету. А найсмішніше те, що вчора кум встановив біля дороги фанерний макет Джавеліна. Тепер водії тут ще й фарами не сліплять – їдуть на габаритах.