Розділ 2.1 Ліда. Перший робочий день

Я вже набрала бабусі «Мене взяли!», коли сисадмін приніс у комірчину новорічну гірлянду.

— Веселіше буде, — пояснив він, вішаючи її на гачок.

До Нового року залишалося майже три місяці, але сперечатися я вже не мала сил. На моніторі завантажився робочий стіл Windows, а я досі не розуміла, коли встигла погодитися працювати в комірчині.

Здається, коли промовчала про Андрія Карлюка.

Я ж до нього прийшла, у фінансовий відділ. Навіть ім’я в телефоні записала. А десь на третій хвилині співбесіди помітила табличку біля чоловікової чашки.

Роман Князєв, хай би йому грець.

Треба було перепитати! Натомість я згадала бабусину пораду не подавати виду. Підборіддя вгору й мовчати, наче все відбувається саме так, як ти планувала.

Ну от я й підняла підборіддя. Саме тоді Князєв почав розглядати мою брошку. Може, сподобалася, не знаю.

Поки я розповідала про освіту, він устиг вивчити зачіску, одяг і навіть нігті. Я тут же сховала руки в рукави, щоб скинути з себе цю увагу. Відзнаку за дипломну роботу він розглядати не захотів. Зате поцікавився, чи вмію я робити каву.

Ну то найняв би баристу!

А тепер у мене був окремий кабінет. Якщо називати його так подумки, ставало трохи легше.

Сисадмін залишив двері відчиненими, і звідси було видно директора, який розмовляв телефоном за своїм величезним столом.

«Ой, люба, ти там тримайся подалі від чоловіків, — попереджала бабуся. — Вони в таких компаніях безсоромні!»

Угу. Буду обережна, ба…

Я дивилася на його розстебнутий комір і думала, що попередження було недостатньо докладним. А коли він раптом глянув на мене, негайно втупилася в монітор. Подумає ще, що я витріщаюся...

— Ліля, вам там нормально?

— Лідія. Так.

Чудово. Тепер я ще й сама це підтвердила.

У вбиральні я збиралася вмитися, поправити волосся й трохи оговтатися від хвилювання, але біля секретарського столу довелося сповільнитися.

— Він мене звільнить, — схлипувала Надя. — Ви бачили, що він робить? Зовсім із глузду з’їхав! А мені комуналку чим платити?

Поруч стояли дві жінки, одна з яких простягала їй серветки. Мені стало ніяково. Я нікого не збиралася позбавляти роботи. Виховували вдома інакше.

Хотілося підійти й пояснити, але всі троє обернулися до мене та подивилися, як на ворога народу. Тому пройшла повз під тими лихими поглядами, старанно дивлячись перед собою.

Лавандова блузка знову здалася жахливою помилкою. Треба було брати білу в синій горошок, а цю залишити на випадок, якщо колись наважуся на побачення.

— Мамма мія… Що це таке?!

Я зупинилася перед чоловіком у ніжно-блакитній сорочці й білих штанах. Він відставив склянку на консоль, стягнув із плеча сантиметрову стрічку й обвів нею мою талію.

— Що ви робите? Припиніть!

— Секундочку, я хочу подивитися…

Він зібрав тканину піджака в мене за спиною, і я раптом побачила власну талію.

— Я не дозволяла мене чіпати.

Чоловік нарешті подивився мені в обличчя. Здається, те, що я могла розмовляти, йому не подобалося.

— Хто вас так одягнув?

— Я сама.

Визнала й одразу пошкодувала, бо він схопився за серце та болісно застогнав.

А цей піджак ми вибирали з бабусею. Довго, між іншим. Вона перевіряла підкладку й шви, а я сідала перед дзеркалом, щоб переконатися, що спідниця не задирається. Ще вчора я здавалася собі дорослою й серйозною.

— Крістіан, що сталося?

До нас поспішала жінка з планшетом, і я нарешті його впізнала.

Крістіан Аверо. На сайті він стояв серед моделей і розповідав про філософію нової колекції. Я все прочитала перед співбесідою, бо хотіла справити гарне враження.

Про те, що він хапає незнайомих людей у коридорі, там не писали.

— Подивися, — сказав він жінці. — Просто подивися.

Вона оглянула мене, але, на щастя, за серце не взялася.

— Ви до кого?

— Я працюю тут.

— Де?! — скрикнув Крістіан.

Я не встигла відповісти, бо він уже торкався моєї брошки.

— І що це?

— Яшма.

— Це кара небесна! Мені на голову…

Він придивився до мого обличчя, узяв пальцями за щоку й потягнув.

Що за?..

Мене востаннє так мацала бабусина сестра, коли мені було дев’ять.

— Обличчя ж хороше, — повідомив він жінці з планшетом. — Навіщо вона це робить?

Я різко прибрала його руку.

— Можете запитати в мене.

Він замовк, і мені це навіть сподобалося. Бабуся сказала б, що я зухвала.