Розділ 6

Наташа

Я знову піддалася своїм почуттям. Слабачка. Спочатку він цілував мене настирливо, я намагалася пручатися, але він не відпускав. Я відповіла йому взаємністю. В цей момент мій розум взагалі відключився. Не знаю, скільки часу Андрій мене цілував, але я змогла все таки відштовхнути його від себе.

-Ніколи так більше не роби, - я зігнула руки в кулаки.

Зараз в мені боролися два почуття: зацідити йому ляпаса чи просто втекти, як 16-річна школярка. Я вибрала перший варіант. Вліпила йому ляпаса. Його щока відразу набула червоного відтінку. 

-За що? - він притулив долоню до своєї щоки.

-За те, що дозволив собі перейти межу, - випалила я.

-Вибач, - винувато промовив Андрій і пішов геть, залишаючи мене одну.

Я гадала, що він почне виправдовуватися або зізнається, що я подобаюся йому. Але цього не було. Він просто залишив мене наодинці зі своїми думками. І взагалі чи був цей поцілунок проявом того, що я йому подобаюсь? Чи він це зробив на підсвідомому рівні? Я не знаю. Я заплуталась...

Я проснулася від звуку будильника. Швидко зібралась, вдягнувши чорну футболку та такого ж кольору джинси. Волосся зібрала у низький хвіст. З макіяжем вирішила надто не заморочуватися. 

Від того моменту минуло 3 дні. За цей час я намагалася уникати Андрія. Він намагався поговорити зі мною, коли ми перетиналися, але я не була готова. Я передягнулася у сині легінси та топ і попрямувала у спортивний зал. Та на мене там чекав сюрприз. У ньому був і Андрій.

-Ой, пізніше потренуюсь, - сказала я, попрямувавши до дверей.

-Я вже іду, так що можеш не тікати, - відповів Андрій.

Коли він минав мене, то зачепив плечем, від чого я зненацька здригнулася.

-Я не тікаю.

-Угу, воно і видно. Щоразу коли я намагаюся з тобою поговорити, у тебе з'являються якісь справи. Скільки ти так збираєшся бігати?

-Я не бажаю з тобою розмовляти, - я зупинилась і повернулася до нього.

-Звичайно, легше бігати від мене як 16-річна школярка, ніж поговорити нормально, - в його голосі я почула ноти якоїсь образи.

-Про що нам розмовляти? - я схрестила руки на грудях.

-З того моменту ти змінилася, - його блакитні очі зустрілися з моїми. 

-Яка була, така і залишилась. А щодо поцілунку, то для мене він нічого не значить, - випалила я.

-От і добре, що для нас обох цей поцілунок нічого не означає, - Андрій торкнувся рукою мого плеча, а через декілька секунд покинув зал.

Нічого не означає? Тобто, я йому взагалі ні на краплю не подобаюсь? Він просто поцілував мене, щоб заспокоїти. Тепер все стало зрозуміло. Для нього. А для мене ні. Кого я намагалася обманути, сказавши, що цей поцілунок для мене просто поцілунок і нічого більше? Я досі згадую присмак його губ на своїх і те як він цілував мене. Він цим поцілунком лише заплутав усе. Потрібно забути усе і робити вигляд начебто нічого і не було. На словах це так просто звучить, а на ділі...

Ми поверталися з чергового завдання. Цього разу все пройшло спокійно і без всяких нападів, що було дуже дивно. Я задумалася і не зчулася як ми дібралися до бази. До реальності мене вернув голос Антона.

-Натко, ти заснула чи що? - клацнув він пальцями у мене перед очима.

-Просто задумалась, - сказала йому.

-Напевно це дійсно щось важливе, бо ти декілька хвилин взагалі не реагувала на мене.

-Все добре, Тох, - промовила я і швидко покинула автомобіль, забираючи свої речі.

Я швидко розклала свої речі на місце і вже збиралася покидати кімнату, як почула голос Андрія.

-Так, рідна. Звичайно, що я буду сьогодні. Ну що ти? Я ніколи про тебе не забуду. Лише в магазин заскочу і відразу до вас. Добре? Люблю тебе. Вже лечу...

"Люблю тебе", "ніколи не забуду"... Ці слова засіли в моїй голові. Тобто у нього є кохана дівчина? Чи можливо він одружений? Мені взагалі байдуже хто там у нього є, але ж цікаво.

Я швидко застрибнула у таксі і попросила водія слідувати за чорною іномаркою. Через 10 хвилин авто Андрія зупинилося біля магазина. Там ми на нього зачекали деякий час. Звідти він вийшов з пакетом повним їжі. Далі чоловік сів у своє авто і поїхав. Згодом ми опинилися біля третьої міської лікарні. Я почекала поки Андрій зайде в будівлю, а потім також залишила таксі, подякувала і попрямувала в лікарню. 

Я заховалася за стіною так, що мене не видно. Звідси мені чудово було видно куди направляється Андрій. Хлопець спочатку дійшов до кінця коридору, а потім повернув ліворуч. Я також пішла у тому напрямку, там був ліфт. Чорт, і на який поверх він поїхав? 

-Дівчино, ви когось шукаєте? - я почула незнайомий голос за спиною.

-Так. Щойно у ліфт зайшов мій чоловік. Ми з ним розминулися на декілька хвилин. Не підкажете на який поверх він поїхав?

-На 5 поверх, 51 палата. Не знав, що Андрій одружений, - усміхнувся лікар.

Я нічого не відповіла, а лише зайшла в ліфт і натиснувши на кнопку, поїхала на потрібний поверх.

Ліфт зупинився і я вийшла. Ледь не спалилась. Побачила, що Андрій обійняв якусь жінку і поцілував її у щоку. Ну, все зрозуміло! Більше ніж... Немає тут що вже робити. Я зібралася іти, але наткнулася на медсестру, яка везла ліки на візочку. Візочок перевернувся, а я впала на підлогу. Миттю піднялася, але вже зловила на собі погляд Андрія, який наближався до мене. 

Я прожогом кинулася до ліфта, але він був зайнятий, тому вирішила спускатися сходинками. Швидко спустилась. Оглянулась, Андрія ніде не було. От і добре. Значить, вирішив залишитись там. Але я помилилась. Раптом переді мною вималювалась його постать. Він схватив мне за руку і потягнув до виходу з лікарні.

-Бачу,Андрію, знайшла тебе дружина. Не знав, що ти одружений. Вітаю, - це виявився той самий лікар, що підказав мені поверх.

-Дякую, - процідив хлопець крізь зуби і кинув на мене злий погляд.

Його хватка не послаблювалася, навіть коли ми покинули будівлю. Я намагалася пручатися, але він був сильніший. 

-Куди ти мене ведеш?! - крикнула я до нього, але відповіді так і не отримала.