Розділ 5

- Саша? Що трапилось? - розгублено запитала Наталі.

Вид у нього дійсно був кепський: скуйовджене волосся, пом’ята футболка, пляма від якоїсь жирної їжі на штанах. Ще від Сані добряче несло алкоголем. В його погляді читалося розчарування.

- Нааатка, - ледве протягнув п’яним голосом хлопець, - я в повній халепі. Допоможи. Мені більше немає до кого йти. Ти моя остання надія.

Хлопець присів на лавку, Наталя опустилась поруч з ним, я ж запхнув руки у кишені і продовжив стояти. 

- Ти ж знаєш, що я допоможу, чим зможу, - дівчина поклала свою руку поверх його долоні, а той повернув голову в її сторону.

Ната також подивилась в його очі. Мимоволі мої руки в кишенях зігнулися в кулаки. Не подобається мені такі "дружні" переглядки один на одного. Я прочистив горло і вирішив втрутитись, поки вони ще не почали обійматися, а то і ще більше.

- Я вам не заважаю тут? - розвів руками і зробив крок назустріч.

Наташа кинула на мене злий погляд, від чого мені аж стало трохи моторошно. Вона нічого не сказала і продовжила говорити до Саші, але руку так і не прибрала.

- То говори, чим я можу допомогти, - стривожено мовила дівчина.

- Можливо давай піднімемось в квартиру і там поговоримо, не хочу розмовляти при посторонніх, - він кинув миттєвий погляд на мене, - та й заодно чаю вип’ємо, а то поки чекав, коли ти нагуляєшся, то змерз, - Саня обхопив себе обома руками і зацокотів зубами.

- Нууу....гаразд, - якось розгублено пробурмотіла Наталя. Мені здається, вона ще хотіла щось промовити, але не стала.

Дівчина підійшла до мене і обняла двома руками. Я також приобняв її за таку легеньку, ніжну талію.

- Дякую за цей вечір і вибач, - прошепотіла вона мені на вухо.

- Можливо краще піднятися з вами? 

- Не варто. Бувай, - дівчина відсторонилася від мене і попрямувла до під’їзду, щоб відчинити двері.

Через годину я був дома. Зняв із себе сорочку і впав на ліжко. Мені взагалі не подобається цей Саша, він їй не пара. Чого постійно ошивається біля неї? Між ними щось явно більше ніж дружба. Чому кидає на неї ці незрозумілі погляди, чому вони взагалі тримаються за руки, чому у такий пізній час набивається до неї в гості? Так, я розумію, що мене взагалі це не повинно хвилювати, але розум говорить одне, а серце при кожній зустрічі з нею пропускає шалені удари. Може до біса це все? Я не хочу робити їй боляче, не хочу використовувати її, не хочу, щоб вона думала, що я остання сволота.  

Зранку, поснідавши тостами з кавою, я вдягнувся у звичайні сірі спортивні штани та зелену футболку поло. Прийшов на роботу на десять хвилин раніше, ніж зазвичай. Ще нікого не було. Я сів на диван і взяв журнал в руки, гортаючи сторінку за сторінкою.

- Привіт, - мене відірвав голос Наталі. Сьогодні вона була у чорній сорочці і сірих джинсах, а волосся, як завжди, зібрано у низький хвіст.

- Що там твій вчорашній гість? Гарно відпочили? Ніхто не тривожив? - не підіймаючи погляду, обізвався я.

- Ей, притормози трохи. В Саші дійсно проблеми, а ти тут починаєш.

- Та бачу я які в нього проблеми і як він їх вирішує. Молодець! Справжній мужик! При перших складнощах відразу біжить до тебе! Що сам не може з ними розібратися? Обов’язково тебе в них втягувати?

- Він. Просто. Попросив. У. Мене. Допомоги. - карбуючи чітко кожне слово мовила дівчина.

- А без твоєї допомоги ніяк не справиться? А? - я сам не розумів, що на мене найшло, намагався себе зупинити, але мій язик - мій ворог.

- А якщо я хочу йому допомогти? Що в цьому такого? - вже не приховуючи свого роздратування сказала вона.

- Допомагай звичайно. Але яким чином ти збираєшся це робити?

- Ну є одна людина, яка може допомогти вирішити проблему Саші.

- Та, чорт візьми, що це за проблема така? - піднявшись промовив я.

- Якби ти вмів слухати, а не влаштовувати сцени, то вже знав би, що його мамі терміново потрібна операція на серці. Роблять її лише в приватних клініках. В нашому місті лише одна клініка, яка займається такими операціями. Для цього необхідна чимала сума коштів. Тому Саша і звернувся до мене.

- Ти що міліонерша, а у вільний час підпрацьовуєш у підрозділі? - трішки посміхнувшись сказав я.

- Ні, я ж тобі кажу, що маю одного знаймого хірурга в цій клініці. Він мені винен. Так що хай віддає борг.

- М, симпатичний напевно?

- Навіть дуже я б сказала. Знаєш саме в моєму смаку. Відкрию тобі секрет, - дівчина нахилилась до мене - мені давно подобаються чоловіки старші, 50+ саме те.

Вона різко засміялась і постукала мене по плечі. Я впав в ступор. Це що у неї жартики такі?

- Та розслабся ти, з тобою ніхто не зрівняється. 

Вона прикусила язика і покинула приміщення. Це що зараз було? Вона заграє чи що? Нічого не тямлю.

Я ж швидко поспішив за нею на вулицю. Наташа швидко заховалась за вуглом будівлі. Коли я повернув, то побачив, що вона сиділа на лавочці і перебирала пальцями. На мить я завмер на місці, милуючись нею. Не можу відірвати від неї свого погляду, хоч ти трісни. Все таки я вирішив підійти до дівчини. Легенький вітерець пронизував  її сорочку.

- Тримай, - я протягнув їй кофту, бо Ната тряслася від холоду. Цього року літо було по-особливому холодним.

- Дякую, - мовила вона і накинула поверх плечей кофту.

- Ти не хочеш мені нічого розповісти?

- Андрій, давай не зараз.

- Ні, Ната, зараз. Не намагайся від мене втекти.

- Я від тебе не тікаю, просто хотіла побути на самоті.

- То може все таки ми поговоримо? - я присів поруч біля неї.

- Гаразд. Чого ти ще хочеш від мене? - дівчина склала руки на грудях і перевела свій погляд на мене.

- Я хочу зрозуміти...

- Що ти хочеш зрозуміти?

- Що між нами відбувається? 

- А що між нами? Між нами робота, ми колеги.

- І все? Лише робота?

- Так, і нічого більше. Я категорично проти стосунків на робочому місці, - впевнено відповіла Ната.

- Я і слова не сказав про стосунки.