Розділ 4

Андрій

- Ну що, як там справи з нашою міс недотрога? - спитав мене Антон і залпом випив стакан віскі.

- Все під контролем, - відповів йому, хоча насправді все було далеко не так.

- Ти ж пам’ятаєш, що у тебе залишилось не так багато часу?

- Пройшов лише тиждень, ще цілих три попереду. Усе буде, не хвилюйся, - вже спорожнюючи третій стакан спиртного, мовив Антону.

- Ну-ну, щось я не бачу ніяких подвижок, - Антон кинув гроші на стійку і піднявся.

- Головне ж результат, чи не так? - повернувши голову в сторону друга, пробурмотів до нього.

- Воно то так, але чим швидше, тим краще. Сам все розумієш.

- Скоро, вже зовсім скоро.

- Добре, давай, пока. Зустрінемось завтра на роботі.

- Давай, - промовив я. Антон пожав мені руку і попрямував до виходу, а я залишився в барі, допиваючи черговий стакан віскі.

Прокинувся я доволі рано. Прийнявши душ, вдягнув свій звичний одяг - спортивні штани чорного кольору та білу футболку. Добиратись до роботи недалеко, ходьби хвилин 10.

- О, привіт, - бадьорим голосом обізвався Антон.

- Всім добрий ранок, - сказав я до команди. В кімнаті були всі, крім начальника.

- Щось маєш не надто гарний вигляд. Хтось вчора перебрав з алкоголем? - з іронією спитав мене Ганс.

Я проігнорував його і сів за стіл. Біля мене присіла Наташа і протягнула чашку з кавою.

- Тримай, має допомогти, - вона посунула мені ароматну чашечку кави.

Я трохи здивувся такому жесту. Було водночас і приємно, і паршиво від самого себе. Можливо не варто цього робити?

- Та пий, не бійся, яду не підсипала, - з усмішкою промовила дівчина.

- Дякую, що вирішила не травити мене. Дуже мило з твого боку, - я поверенувся до неї і легенько посміхнувся.

- Але ти не розслабляйся, будь обережний. Цього разу просто змилувалася над тобою. Я обов’язково це зроблю, що ти і не дізнаєшся коли, - допиваючи свою каву мовила Ната.

- Бачу ти так і мариш бажанням здихатися мене будь-яким чином, - я піднявся і попрямував до мийки.

- Я ніколи не приховувала, що ти мені не подобаєшся і здається дала тобі про це зрозуміти ще з першої зустрічі.

- Угу, намагатимусь триматися від тебе якнайдалі.

- Буде дуже розумно з твоєї сторони, - з радістю промовила Наталі, а мені стало навіть якось образливо чи що. - Мені треба відійти на декілька годин, скоро повернусь.

- В лікарню? - запитав Діма.

- Так, Баті наберу і повідомлю, - мовила Ната і покинула приміщення.

Максим Вікторович прийшов відразу через 30 хвилин після того, як пішла Наталі.

- Всім доброго ранку. Сьогодні у нас нове завдання. Через 10 хвилин нарада. Введу вас у курс справи, - промовив до нас всіх начальник.

- Наташа...- розпочав я, але не встиг договорити.

- Я знаю, - перебив мене Батя. - Розпочнемо без неї, її окремо повідомлю.

Максим повідомив нам, що сьогодні нам треба доставити до залу суду важливого свідка. Шишка важлива, бо він працював у головному банку міста. Але випадково розкрив схему розкрадання грошей у особливо великих розмірах. Він згодився дати показання, але при тому, що йому гарантують повну безпеку. Він спочатку був підозрюваним і йому світило 10 років, але погодовшись співпрацювати зі слідством, максимальний термін, який загрожував було 3 роки. Судове засідання назначено сьогодні на 15 годину. Сподіваюсь, що все відбудеться спокійно, а не так як в перший день роботи.

Наташа повернулась через декілька годин, як і говорила. На годиннику була 13 година. Нам ще треба дістатися до СІЗО, дорога займе також певний час.

- Ната, збирайся, у нас нова справа. По дорозі введу тебе в курс справи. Не забудь бронежилет, а то здається, що ти не завжди про нього пам’ятаєш, - звернувся я до дівчини, а вона закотила очі. Ненавиджу коли вона так робить, надто привабливо виглядає, що аж хочеться поцілувати її. Головне - не закохатися в неї. Це не в моїх правилах. Мене цілком влаштовують дівчата на одну ніч. Але я взяв собі за правило, що не зустрічаюсь з однією і тією самою дівчиною більше, ніж один раз.

- А з якого це часу ти розкидаєшся наказами? Ти що начальник? Чи за час моєї відсутності щось змінилося і тебе назначили керівником нашого підрозділу? - з сарказмом мовила Наташа, а я підійшов до неї. В кімнаті нікого не було, тому можна дозволити собі з нею погратися.

- Це не наказ, а невелике прохання; ні я не начальник і за час твоєї відсутності нічого не змінилося. На всі твої питання відповів? Нічого не пропустив? - я поправив пасмо волосся, що неохайно виділялось з її зачіски.

- Не роби так, - вона тикнула пальцем мені в груди і відступила.

- Тобі не подобається? - вирішив запитати її.

- Ні, річ не в цьому, - почала вона говорити, - тобто не подобається, тобто...Відстань від мене, я пішла збиратися, не можна запізнюватися. Пропусти мене, - бо я в цей час загороджував їй прохід.

- Значить подобається, - підсумував я і почав наближатися до неї, а вона віддалятися. Через декілька секунд Наташа вперлася в стіну і їй не було куди більше тікати. Я торкнувся її плеча, а вона злегка здригнулась.

- Відпусти мене, - промовила дівчина так тихо, що я ледь вловив її ніжний голос.

- А якщо я не хочу тебе відпускати? - нахилившись до неї, сказав я.

- А доведеться, - відповіла дівчина і зі всієї сили обома руками штовхнула мене в груди. - І більше не смій до мене наближатися, - обернувшись сказала Наташа і втекла геть.

У фургоні ми їхали мовчки, після того як Батя ознайомив Нату зі справою. Я інколи кидав на неї неоднозначні погляди, щоб якось привернути увагу, але вона всяко ігнорувала мене і відводила свій погляд, дивлячись у вікно. Лише одного разу нам вдалося перетнутися поглядами, але цей контакт тривав буквально пару секунд.

До СІЗО ми доїхали спокійно, без пригод. Забрали свідка, надягли на нього також бронежилет в цілях безпеки. Та й так прописано в інструкції. Їхали ми близько 20 хвилин. На годиннику була 14:50. Ми прибули раніше, ніж очікували. Але біля будівлі суду на нас чекав сюрприз. Четверо людей в чорному і з балаклавами на лиці розпочали обстрілювати нас. Карп прикривав Ганса, а я Наташу, поки вони доправили свідка до чорного входу суду. Повертаючись назад, до фургона, одна з пуль противника влучила мені в бронежилет. Я впав без свідомості.