Розділ 3

- Я віддала пакет Еммі, - промовила я, коли спустилась у вітальню.

- Я можу йти?

- Так, іди, - відповіла кур'єрові і він відразу ж покинув будинок.

- Куди подівся новенький? - запитав Антон.

- Увлення не маю, - пробурмотіла я, зосередивши свій погляд на стіні.

Я так просиділа хвилин 10, після чого піднялася і попрямувала на задній двір в альтанку. Потрібно подихати свіжим повітрям, бо головний біль підкрався непомітно. Як же все таки добре сидіти ось тут біля озерця, спостерігати за цими маленькими каченятами, слухати вечірній спів соловейка. Я опустилась навприсядки біля озерця, зачерпнула руками води і приклала вологі руки до лиця. Просто чудово. Я повернулась назад до альтанки і продовжила спостерігати за вечірнім небом. З цією роботою забуваєш, що навкруги стільки всього красивого. Від цих думок мене перервав шелест в кущах, що знаходились за 25-30 метрів від мене. Я дістала рацію і зв'язалася з командою.

- Як мене чути?

- Добре, - почула я по той бік голос Саші.

- На задньому дворі підозріла активність в кущах, - сповістила я, а сама вже піднялась на ноги і помалу попрямувала туди, звідки долинав звук.

- Так, видно підозрілу активність. Чоловік ростом метр дев'яносто, в сірих спортивках і в сірій кофті, на голову накинутий капюшон. Пересувається на захід, вглиб подвір'я.

-Березовська, куди пропала? - запитав Діма.

- Я прямую за ним, - доповіла я, а сама продовжила рух. Лише зараз я згадала, що залишила бронежилет в будинку, бо було надто важко з ним ходити цілий день. 

- Наташа, не лізь сама, дочекайся хлопців, - попросив Вікторович, але я не послухала його, - ти мене чуєш? Полізеш сама - я тобі таке влаштую, що мало не покажеться.

- Я зайду з лівого боку, - сказав Саша.

- Ти нікуди не підеш, у тебе навіть броні немає, а раптом він озброєний, - наказав Максим.

Тим часом я вже була на хвості у цього типа. Він почув, що за ним хтось іде, коли я наступила на гілку і вона хруснула.

- От чорт! - мовила я, а він вже розвернувся і прямував до мене.

Між нами зав'язалася бійка. Я вміло наносила удари, і ні разу не отримала відповіді від супротивника. Удар з лівого боку, з правого, в живіт і він повалився на землю. Я однією рукою почала діставати кайдани, і тут побачила, що він дістає ножа.

- Тут тобі вже нічого не допоможе, - сказав тип, а я вже тим часом робила кроки назад. Він був вищим за мене, тому замахнувся зверху, щоб нанести удар ножем. Я хотіла зробити ще крок назад, але відчула, що вперлася в паркан. Ну все, можна прощатися зі своїм життям. В один момент переді мною промайнуло все життя. От дурепа! Ну чому ти зняла той бронежилет? Скільки разів про це попереджали, а ні - самовпевнена надто. От тобі твоя самовпевненість, Наташа, і вилізла боком.

Я закрила очі і вже приготовилась отримати удар, але цього не сталося. Я ледь привідкрила очі і помітила перед собою постать, що стояла спиною до мене. Це був Андрій. Він рукою схватив ножа і міцно його зжав, від чого по його долоні потекла кров. Я на секунду прикрила рота рукою від побаченого. Кров так і юшила з долоні мого колеги. Поки він тримав ножа, то ногою наніс зі всієї сили удар в живота, від чого тип відлетів на 2 метри вперед. 

Ніж залишився в руці Андрія, він його миттю покинув, а сам направився в сторону незнайомця і почав наносити йому удари по лицю. Я з жахом спостерігала за цією картиною і все таки підбігла до хлопців.

- Андрій, досить, ти ж його вб'єш! - крикнула я, але він не зупинився, - припини, будь ласка, - почала його просити. На нього не діяли мої слова. Я присіла і схватила долонями його гаряче лице. 

Подивившись в його блакитні очі, налиті гнівом я благала його: 

- Зупинись, чуєш? Вистачить! Він і так вже без тями!

Андрій відсторонився від хлопця і сів на траву. Згодом на підмогу прибули Діма з Антоном, а за ними - Саша з Батею.

Саша кинувся мене обіймати. Я обійняла його у відповідь.

- Жива. Ти більше не лякай мене так, - промовив він, а я поклала свою голову йому на плече.

- Добре, більше буду, - сказавши ці слова, закрила очі.

- Березовська, ще один такий закидон і я вижену тебе до чортової матері! - крикнув Батя, підходячи до мене, - ти взагалі розумієш, що могло статися якби Андрій вчасно не прибув би? Дурепа мала, - Батя лобом доторкнувся до мого добу, а потім міцно обійняв.

Через 30 хвилин прибув наряд і затримав хлопця. Його звали Руслан Федченко. Він зізнався що найняв його колишній чоловік Емми - Ігор Самохін, щоб убити дівчину аби не ділити з нею майно, адже половина по праву належала саме Еммі. 

Я тим часом направилась до фургона, де побачила Андрія, що намагався обробити свою рану. 

- Давай допоможу, - запропонувала йому і присіла поруч, забираючи з його руки бинти, мазь, перекис і інші медикаменти. 

Я почала обробляти його руку. Перш за все змила кров з долоні, потім насухо її витерла. Промила перекисом, а потім намазала маззю. Рана неглибока, але займала всю долоню. 

- Ммм...боляче, - зціпив зуби Андрій. Я нахилилась і легенько дмухнула на долоню, щоб зменшити біль. - Так значно краще, - промовив він, я підняла очі і зустрілася поглядом з блакитними очима хлопця. 

Потім я перебинтувала руку Андрія і почала складати аптечку.

- Дякую тобі.

- За що? - ніяково промовила я.

- Що допомогла, без тебе я б не впорався.

- Це найменше, що я можу зробити для тебе після свого порятунку, - я підвелася на ноги. - Якби не ти, то я не уявляю, що могло б статися.

- Я просто виконував свою роботу от і все. Мені здається, що Карп, або Ганс чи навіть твій Саша вчинили б так само на моєму місці.

- Саша не мій, - я схрестила руки на грудях.

- Добре, як скажеш, - Андрій піднявся та закрив двері фургона.

- Ще раз дякую, що врятував моє життя. Буду вважати це своїм другим днем народження.

- Якщо воно сьогодні, то можливо відзначимо його?

- Я вже Саші пообіцяла, - опустила я голову, щоб не зустрітися поглядом з цими блакитними очима. - Якось іншим разом, добре?