Розділ 1

Я ні на мить більше не залишуся з ним в одному приміщенні! Треба триматися подалі від таких хамовитих типів із завищеною самооцінкою. Моя злість просто зашкалювала, не переношу таких людей. Ну ми ще побачимо хто кого, голубчику. Щоб хоч якось заспокоїтися і виплеснути весь свій адреналін, я пішла до спротивного залу, щоб побоксувати. Хай там собі розважаються з новеньким!

Та як з ним взагалі можна працювати?! Я просто співчуваю його попереднім колегам. Оце ж так подаруночок звалився на голову. Чим я так завинила, що тепер маю працювати в команді з цим Андрієм? Я ж його приб’ю на першому виїзді. Бісить уже лише своєю присутністю. І взагалі, чого це я про нього думаю? Так, потрібно чіткіше зосередитись на боксерській груші.

- У тебе постава неправильна, та й удар якийсь в’ялий.

О, тільки не ти! Ну чого ти сюди приперся? Невже тепер від тебе ніде спокою не буде? Ох зараз тобі буде, Андрійко. Я обернулася і попрямувала йому назустріч, пропалюючи його своїм поглядом. Він уже встиг передягнутися у майку, яка, чорт, так неймовірно відкреслювала його кожен ідеальний м’яз.  Тут не поспориш, він був у відмінній спортивній формі. Штани Андрій змінив на шорти чорного кольору. Непогано виглядає зараза! Так би і накинулась на нього тут, якби не бісив мене. Так, Ната, не про те зараза думаєш. Терміново треба завести собі мужика!

Я все наближалася до нього, а Андрій помалу відступав назад. Крок за кроком, я опинялася все ближче до нього, а він все тікав від мене. Через декілька секунд я зупинилася навпроти нього і заглянула в його блакитні очі.

- Ну взагалі-то я ходила на гурток по боксу 10 років. Так що повір я знаю як правильно наносити удари і яка постава правильна, а яка ні!

- Ей, Наталочко, чого ти заводишся?

- Не називай мене так, бісить!

- Як так?

- Ось так як тільки що назвав...

- Наталочка...

- Припини, не випробовуй мої нерви. Бо я зараз свої, як ти виразився "в’ялі’ удари на тобі буду відточувати.

- Ой, уже боюсь. Бачиш, аж від страху тремчу, - навмисно потрусивши рукою, відповів він.

- Ти зараз дограєшся і мої слова стануть реальністю. Я це серйозно кажу, без жартів.

- Нічого собі! Чим ще здивуєш, крихітко?

- Ти оці свої словечка по відношенню до мене не вживай, бо заробиш по ребрах. Ще раз почую.

- А я бачу ти у нас дівчинка з характером, - підійшовши надто близько, промовив Аендрій.

- А ти як гадав? Не на ту напав, милий, - я нахилилась ближче до нього, піднялась на носочки, і пошепки промовила ці слова йому на вухо.

- Дивись, а то дограєшся, сонечко, - Андрій трохи відступив, обійшов кругом мене і зупинився надто близько.

Ну індюк! Я його попереджала, а він вирішив, що я з ним гратися буду. Зі мною такі ігри не проходять, голубчику. Я підійшла так близько до Андрія, що між нами залишилось декілька сантиметрів. Він підняв свою руку і ніжно провів великим пальцем по моїй щоці, потім плавно його палець почав переміщатися до моїх губ. Я на декілька секунд випала з реальності. Ой, щось надто жарко робиться! Я відчула як його рука доторкнулась до моєї шиї. О ні! Ната, стоп! Припиняй ці ігри! Ти ж собі сказала, що більше ніяких стосунків на роботі! Минулого разу вистачило. І до чого це призвело? І я зробила те, чого Андрій явно не очікував: я зігнула ногу в коліні, схватила його за плечі, підняла різко ногу і нанесла йому удар в живіт. Він від неймовірного болю зігнувся і впав на підлогу. Андрій схватився за те місце, де тільки що побувало моє коліно.

- Ах ти ж...твою...стерва! - крізь зуби процідив хлопець, від чого мені аж,начебто, стало його жаль, бо розумію як це боляче, самій не раз попадало.

- А я ж тебе просила, що свої смазливі словечка залиш при собі. Ти думав, що я жартую про удар по ребрах? Вирішила нанести тобі свій коронний! Тепер ти переконався, що я слів на вітер не кидаю і жартувати з тобою не збираюся? - подаючи йому руку, сказала я.

Я допомогла йому піднятися. Його рука, мов жар мене обпікала, від чого я відчула як моїм тілом пробіглися мурашки. Що це в біса твориться?

- Це було справді неочікувано, - сідаючи на ринг і все ще тримаючись за живота пробурмотів Андрій.

- Ну і як тобі мій "в’ялий" удар, Андрійку? - припіднявши кутики губ промовила я до нього.

- Визнаю - удар досить гарний, але над стійкою і захватом ще треба попрацювати. Є деякі недоліки, Наталочко. Щодо сили, то заперечень немає, а техніку потрібно удосконалювати.

- Я його тут тільки що ледь не прибила, а він мені про техніку розказує, - обурившись, промовила я.

Я піднялася і пішла до боксерської груші. Розставила ноги трішки вужче, ніж на ширині плеч, зробила напівприсід, зігнула ноги в колінах. Раптом відчула як хтось руками доторкнувся моєї талії.

- Потрібно трішки повернути корпус і вирівняти спину, а то це нікуди не годиться.

Від цих дотиків мені стало надто спекотно. Ще й Андрій, як на зло, стояв надто близько, торкаючись своїм тілом до моєї спини. Я відчувала його гаряче дихання на моїй шиї. Кожен його м’яз був надто напруженим. Він таким приємним голосом промовляв мені ці слова, що я на мить перестала ненавидіти його. Я першою вирішила розірвати цю близкість між нами.

- Руки прибери! - сіпнувшись вперед сказала я йому і відійшла ще далі.

- Мені здалося чи тобі сподобались мої дотики? - легенько посміхнувшись і зробивши крок в мою сторону промовив Андрій.

- Тобі лише здалося! Ти мені противний, ти мене бісиш, ти придурок, я тебе терпіти не можу, щоб ти знав! - підвищивши на Андрія голос крикнула я.

Нашу перепалку перервав стук. Двері відчинилися і в спортзал зайшов Карп.

- Вас аж надвір чути. Щось трапилось? - спитав Діма.

- Все гаразд, - спокійно відповів Андрій і пішов до турніка.

- Я взагалі прийшов сказати, що Батя збирає нараду стосовно нового завдання. Так що давайте завершуйте тренування і ходімо, - сказав Карп і вийшов, зачинивши двері.