Пролог

Наташа

Понеділок - найгірший день тижня. Я вкотре сьогодні в цьому переконалася. Знову проспала. А все чому? Бо хтось вчора знову перебрав з алкоголем, відмічаючи чергову успішну справу. Я вирішила зробити собі каву, щоб хоч якось прийти до тями. Але кава дуже невчасно закінчилась. От чорт. Гаразд, тоді прохолодний душ мені в допомогу. Я ледве допленталась на своїх двох до ванної кімнати. Але і тут мені не пощастило. Воду як на зло відімкнули саме сьогодні.

Добре, обійдемось без душу. Каву захоплю десь по дорозі. Бо і так вже запізнююсь. Ще влетить від Баті. Так, треба швидко збиратися. В гардеробі я знайшла білу футболку і чорні джинси. Саме те, що треба. Щодо взуття, то мій вибір впав на чорні кеди. З моєю роботою туфлі поносити не вдається, а хотілося б. Ще я замаскувала тональним кремом синці під очима, бо після вчорашнього їх важко не помітити, підмалювала вії тушшю, а також не забула і про стрілки. Волосся зібрала у низький хвіст.

Все готово. Замкнувши двері, я побігла на зупинку, щоб не пропустити свою маршрутку. Добре, що зупинка знаходиться неподалік мого будинку. Ох, ледве встигла вскочити в двері маршрутки №9. Єдина маршрутка, яка мені підходила, щоб дістатися до роботи. І то ще з кінцевої зупинки доводилося іти хвилин 15.

Що ж. Тепер пора трішки розповісти і про себе. Мене звати Наталі Березовська. Минулого тижня мені виповнилося 29 років. Працюю в елітному спецзагоні у структурі МВС, головне завдання якого - захист дуже важливих шишок нашого міста, та й не тільки. Моя мама взагалі не схвалює мій вибір, тато також був проти, але вже змирився, бо я пішла по його стопах. Він у мене генерал у відставці, дуже поважна людина. Це не перше моє місце роботи. Декілька років тому я працювала поліцейською, але через певні обставини довелося звідти звільнитися.

Взагалі я випадково потрапила на роботу до цього відряду. Як то кажуть, просто опинилася в потрібному місці в потрібний час. Якщо коротко кажучи, то допомогла хлопцям врятувати зад одному дядечкові. Власне завдяки йому я маю цю роботу, бо хтозна чи взяли б мене кудись в інше місце з моїм то минулим. Спочатку мене не сприймали всерйоз мої колеги, адже, мовляв, жінка в команді - суцільна біда. Згодом, я довела їм, що це лише стереотип і ні каплі більше. Наша команда складається з мене, Діми, Антона та Ромки. Але Арс покинув нас, бо у нього там любовні справи. Віка, його дружина, з якою вони познайомилися на черговій справі дуже хвилювалася за нього. А ще вони очікують на первістка, тому Рома прийняв рішення присвятити себе родині і обрав більш безпечне місце роботи. Начальника звати Максим Вікторович. Ми дали йому прізвисько Батя. Чоловік 45 років, трішки лисуватий. Він строгий, вимогливий, з гумором, але про кожного з нас піклується як про свою дитину. Тому не дивно, чому ми дали йому саме таке прізвисько. 

Хай би хто там, що не говорив, але мені подобається моя робота. І я вдячна долі, що потрапила саме в цю команду. 

А ось вже і моя зупинка. Я швиденько вискочила з маршрутки, взяла в кав’ярні лате і за декілька секунд спустошила стаканчик. Начебто трохи легше стало. Все, тепер точно влетить від Баті. Уже 10:20, а я мала б бути на роботі ще о дев’ятій. Ох, уявляю, що він зі мною зробить. Тому, закинувши свій рюкзак на плече, чимдуж побігла. Через 5 хвилин я була вже на місці.

- О, ти дуже вчасно, Натко, - з насмішкою сказав Діма.

- Королева пивного бару власною персоною, - підкинув Антон.

- Ой, а можна без ваших тупих жартиків. І так голова розколюється, то ще й ви додаєте.

Я обожнюю, що Дімку, що Тоху, вони чудові друзі. Але бували такі моменти, коли мені хотілося їх просто прибити. Здається зараз той момент, коли їм не варто лізти під гарячу руку, бо я і так зла як чорт.

- Наталі, додасть тобі зараз Батя, - вже серйозно сказав Антон.

- Дуже злий за вчора?

- Нууу....так, лише трішечки, - показав на пальцях Діма, а сам засміявся.

- Тримайся, Наталі, бо Батя сьогодні дасть тобі прочуханки, - сказав Антон.

- Все зрозуміло. Значить сьогодні на тренуванні мені амба.

- Правильно мислиш, Березовська. Ще не весь мозок пропила.

Ой, а це був строгий голос Баті. І він явно не в захваті від того, що я вчора так напилася. Це дуже добре читалося по виразу його обличчя.

- Максим Вікторович, признаю, вчора текіла була зайва, - опустивши голову промовила я.

- І? Який висновок ми з цього зробимо, лейтенанте? - підійшовши ближче запитав начальник.

- Більше такого не повториться. Це було востаннє.

- Березовська, я таке чую щоразу після твоїх витівок, - сказав Вікторович.

- Вибачте, - сказала я опустивши погляд.

- Просто згинь з очей моїх, - торкнувшись рукою лоба промовив Батя.

- Все, вже віддаляюсь в роздягальню.

Через кілька хвилин я перевдяглася в спортивну форму і вийшла до своїх. Вже готова до будь-якого покарання.

- Карп і Ганс - по 15 кіл у швидкому темпі, Береза - 25 в такому ж темпі, - скомандував начальник.

- Ну Вікторович, - протягнула я.

- Без розмов. Прикази не обговорюються. На стадіон, бігом, алкашня!

Карп з Гансом швидко пробігли свої круги за 20 хвилин і вже стояли травили свої жартики в мою сторону. Я ж свої 25 ледве допетляла. З мене вже збігав десятий піт. А пройшла вже година. Але, що поробиш... Заслужила

- А тепер віджимання від підлоги. По 50 разів, - скомандував полковник, - усі, а не лише Березовська.

- Ей, Батя, так не чесно, - обурився Антон.

- Так, ти мені ще тут порозмовляй розмови, - почула я голос Баті.

- Як завжди, начудить вона, а відгрібають усі, - а це вже обізвався Діма.

- Зараз ще підтягування додам, Карпенко.

- Ні-ні, досить віджимань, - сказав Карп і прийнявши упор лежачи, почав виконувати завдання.

Після тренування я ледве дійшла до роздягальні, прийняла душ і прилягла на диван. Гарно мене Макс заганяв. Лише я закрила очі, як буквально через 20 хвилин почула незнайомий голос.