Розділ 13

Наразі в мене було достатньо доказів, щоб засадити Андрія, проте потрібно було знайти людину з правоохоронних органів, що могла б допомогти мені досягти справедливості, при цьому не вставивши ніж у спину.

Я всю ніч не спала, перебираючи в голові різні імена, але особа, що справді заслуговувала на довіру, усе ніяк не приходила мені на думку.

Таким чином, я знаходилася в препоганому настрої, коли близько п’ятої ранку пішла на кухню, збираючись випити кави, щоб хоч трохи збадьоритися.

У такий час чоловіки ще спали, бо жоден з них не мав звички прокидатися так рано.

Наливши до дешевого пластмасового чайника води, я увімкнула його, а тоді відкрила одну з шафок, щоб дістати звідти розчинну каву.

Та щойно мої пальці торкнулися металевої банки, як у голові спалахнуло те саме ім’я, яке я так сильно потребувала. Несподіване осяяння збадьорило мене ще дужче, ніж кофеїн.

Повністю забувши про гарячий напій, я скористалася комп’ютером, яким Федя люб’язно дозволив користуватися нам з Данилом у разі необхідності, зайшла в інтернет, шукаючи поточне місце роботи Тимура Романовича та можливості вийти на нього. На щастя, це виявилося доволі легкою задачею.

З того часу, як я востаннє щось чула про цього чоловіка, він отримав підвищення та перейшов до Міністерства внутрішніх справ України. Що ж, так навіть краще.

З’ясувавши місце роботи Тимура Романовича, я вирішила в цей же день зустрітися з ним і обговорити поточну ситуацію. Якщо вже й він не допоможе мені, то тоді слід було всерйоз задуматися про те, щоб плюнути на все та змиритися з долею, але до того я була налаштована вкрай рішуче.

Знаю, що зустрічі з такими людьми потрібно організовувати заздалегідь, але в моєму випадку це не було можливим, тож залишалося лише сподіватися, що Тимур Романович погодиться прийняти мене поза чергою.

Звісно, сама я не могла поїхати на цю зустріч. Задля забезпечення власної безпеки та, щиро кажучи, для моральної підтримки мені потрібен був Данило.

Довелося чимало зачекати, перш ніж він нарешті прокинувся. Зважаючи на те, як довго вони з Федею сиділи минулого вечора, згадуючи «старі добрі часи», просячи один в одного пробачення за старі конфлікти та випиваючи, можна було не дивуватися тому, що їхній сон дещо затягнувся.

На годиннику була вже майже одинадцята година, коли чоловіки з’явилися на кухні. Обидва виглядали дещо пом’ятими. Я зачекала, доки вони зроблять собі сніданок, а тоді перейшла до справи, розповівши про свій намір.

— Ти дійсно можеш довірятися йому? — першим ділом запитав Данило.

Я зітхнула. Насправді, стовідсоткової впевненості в Тимурі Романовичі в мене не було. Та й як узагалі можна було комусь беззастережно довіряти після того, що сталося з Андрієм? Ситуація з ним яскраво продемонструвала мені, що навіть найближчі люди можуть вставити ножа в спину.

— Наразі цей чоловік — мій єдиний варіант.

За час нашого знайомства Данило вже добре навчився розуміти мене, тож навіть цих слів для нього було достатньо, щоб погодитися сьогодні ж піти разом зі мною до Тимура Романовича.

Щоправда, з’явилася ще одна проблема, а саме мій зовнішній вигляд був геть невідповідним для того, що на мене чекало. Такі, без жодних перебільшень, доленосні зустрічі належало проводити в діловому стилі одягу, а зараз у мене не було жодних речей цього типу.

— Насправді, у мене є одна ідея, — повільно та дещо невпевнено промовив Федя, коли я висловила свої думки.

— Що за ідея? — одразу ж зацікавилася я.

— Ну, ти можеш позичити щось з одягу моєї дівчини, — відповів він, а тоді додав, белькочучи: — Правда, я не впевнений, що вона буде рада дізнатися, що хтось чужий носив її речі.

— У тебе є дівчина? — схоже, Данило був щиро вражений цим фактом про особисте життя друга.

У його голосі можна було відчути погано прихований скептицизм.

— Так, є, — дещо ображено через таку реакцію відповів Федя. — Ми з Аріаною вже рік разом.

— Де ж вона тоді зараз? — просто не зміг не запитати Данило.

— У відрядженні у Харкові. Вона в мене ще та бізнесвумен. Поки в неї ще немає високої посади, але впевнений, що це лише питання часу.

Діставши з кишені спортивних штанів телефон, він гордо продемонстрував нам фотографію зі своєю другою половинкою, яка була зроблена, очевидно, під час їхнього спільного відпочинку на морі, бо на фоні можна було чітко розгледіти пальми.

Варто було визнати, що вони виглядали по-справжньому гармонійно разом, наче реальні версії легендарних Кена та Барбі. Обоє були високими та худющими, а також мали світле, майже біле волосся.

— Я все поверну в бездоганному стані, — пообіцяла я Феді.

— Сподіваюсь, — зітхнув чоловік, але все-таки провів мене до шафи своєї дівчини.

На жаль, одяг Аріани не зміг підійти мені бездоганно, оскільки ми з нею мали різну будову тіла. Хоч на надлишкову вагу я ніколи не нарікала, але все рівно була менш худою, ніж ця дівчина. Відповідно, її речі були дещо тісними для мене. У будь-якому разі, це було краще, ніж нічого, тому я все-таки позичила в неї класну чорну сукню. Окрім того, я взяла дещо з аксесуарів, а саме срібний браслет і сонцезахисні окуляри.

Що стосується взуття, то наші з Аріаною розміри абсолютно не співпали, так що довелося мені залишитися в своєму.

Тепер я була готовою.

***

Ми їхали автобусом, а не машиною, оскільки в центрі столиці нерідко можна було стикнутися з проблемами з пошуком вільного місця для паркування. Вибралися ми в дорогу, коли вже було близько полудня, тому нам пощастило їхати в майже порожньому транспорті.

Спершу все було нормально, але щойно ми наблизилися до потрібної зупинки і я підвелася з місця, щоб вийти, перед очима різко потемніло. Мене охопила така разюча хвиля слабкості, що я просто не змогла втриматися на ногах. Я б точно упала, якби поруч не було Данила, що вчасно помітив те, що відбувається, і встиг підхопити мене.