Розділ 64

Аврора

Прослизнувши у кімнату для персоналу, я швидко угледіла найпотворнішу сумочку — зі шкіри під крокодила. Тихо скрадаючись і постійно озираючись на зачинені двері, пройшла невеликою кімнаткою з тьмяним світильником під стелею. Відсунула куртки і пальта, що висіли на гачках.

Звук блискавки розрізав абсолютну тишу. Пальці злегка тремтіли, витягаючи смартфон, але я не відчувала сорому. Не до тих, хто бажав мені зла.

Екран засвітився заставкою з намальованими діамантами. Запросив пароль.

Я закусила губу.

Ми з Юлею ніколи не були близькі. Що могло бути паролем? Дата їхньої зустрічі з босом? Перший раз, коли вони переспали? Я хмикнула.

Навряд. Такі люди, як вона, хочуть, щоб весь світ обертався навколо них. Не терплять конкуренції — навіть від чоловіка, якому брешуть, що кохають. Нікого вони не кохають, крім себе.

Пальці швидко набрали шість цифр — успішно. Я мало не засміялась.

Ця гадюка поставила на пароль власний день народження. На щастя, Толя нещодавно влаштував корпоратив, приурочивши до її дати.

Вислизнувши з кімнатки, я сховалась у гримерці. Пара кліків на власному смартфоні, щоб відшукати потрібний номер. Одне коротке повідомлення:

«Ваш чоловік зраджує вам зі мною. Якщо не вірите, приїжджайте до бару за півгодини».

Стерши повідомлення і чат, вимкнувши звук, я повернула телефон на місце і рушила перевдягатись.

За півгодини, щойно бар зачинився, двері у кінці коридору грюкнули. Я хоч і чекала, все одно здригнулася з несподіванки.

З кабінету боса посипались прокльони. Гупнуло щось важке. Завищала Юля.

Старанно стримуючи посмішку, я вийшла в коридор.

Толя страх як боявся дружини. Коли я визирнула, Жанна якраз тримала його за перекошену краватку. Міцна жінка не поступалась чоловікам зростом і статурою.

Сполотнілий Толя намагався щось пояснити, виправдатись, але громоподібний голос Жанни перекривав усе. Юля поспішно тягнула вниз вузьку спідницю, намагаючись прикритись.

Я не хотіла засмучувати жінку, але… Можливо, їй пора було зірвати цей пластир і кинути невірного кретина. Після останніх подій у мене не лишилось жодних причин його захищати.

Сподіваюсь, Жанна відсудить у нього все. Разом із улюбленим баром.

Перш ніж завернути за ріг, я послала Юлі криву посмішку. Її перекосило від розуміння, а я вийшла в ніч. Туди, де знову ставала полонянкою в золотій клітці.

***

Привид

— Має бути якась причина.

— Яне…

— Мовчи, Кіро. Якщо ти досі дихаєш, це не означає, що я слухатиму твої поради.

Я не забув їхню з Мете розмову по дорозі від кордону. Виявилось, це Кіра здала нас із Авророю своєму батькові. Думала, що розлучить нас, але все вийшло значно гірше.

Я не пробачив їй. Навіть попри те, що вона допомогла Мете витягнути мене з полону. Прощення не буде, поки я не поверну свою ранкову зорю. Без неї моє життя не мало сенсу.

Пирхнувши, дівчина відкинулась на спинку дивану й схрестила руки.

Я глянув на Мете. Той сидів з ноутбуком на колінах і не відривався від екрану. Останні кілька днів хлопець переглядав всі можливі камери, відстежуючи маршрути Аврори по місту.

Я був здивований, коли побачив, що вона приходила у кафе, де завжди снідала з подругою. Одна, на самоті. Це було дивно, тож Мете почав копати в новинах.

Виявилось, Олена потрапила в аварію того ж дня, коли капітан відправив мене в руки ворога. Де вона перебувала зараз, ніхто не знав. Записів про її загибель теж не існувало.

Пальці, що літали по клавіатурі, раптом завмерли. Брови Мете зійшлись на переніссі.

— Щось знайшов?

Він відповів не одразу. Перевів похмурий погляд на мене. Кивнув.

— Знайшов. Але тобі це не сподобається.