Розділ 63

Аврора

До наступного виступу я не виходила на вулицю.

Боялась, що зустріну Яна. Що одного погляду вистачить, щоб я кинула все, що старалась зберегти. Що забудусь, загублюсь у його світлих очах.

Тому ховалась вдома. Вперше раділа компанії матері. Навіть її безкінечні зауваження не виводили так сильно. Я ладна була витерпіти все, щоб захистити Олену.

Юрій навідував мене лише раз. У нього було мало часу, тому ми рідко бачились. Тим краще.

За три дні, стоячи на сцені під яскравим світлом, я відчувала той самий погляд. Ті самі сироти по шкірі, ніби він торкається мене. Як подих у потилицю.

Отже, Ян не відступив. Не послухав. Як він і казав — місце поряд зі мною — його. Він нікому його не віддасть. Але якою ціною?

Зажмурившись, я заспівала*. З надривом, вивертаючи душу. Вперше за майже рік я співала, вкладаючи у голос почуття. Те, що приховувала так довго.

Душу рвало на шматки. По щоках покотились сльози, поки всередині воювали протилежні почуття.

Скінчивши виступ, я відчувала себе так, ніби пережила все заново. Ті перші тижні, коли чекала Яна, а він все не повертався. Коли Олена лежала в лікарні, ледь жива. Коли Репецький з мамою тиснули, а я не знала, що мені тепер робити.

Коли Ян так і не прийшов, а я зрозуміла — швидше за все, він загинув на останньому завданні. Коли моє серце розпалось на частини.

Музика стихла. Струснувши головою, я розплющила очі.

Зал аплодував. Я дивилась на захмелілу публіку, відчуваючи себе виставленою напоказ іграшкою. Забавою.

Спустившись зі сцени, я сховалась у службовому коридорі. На щастя, Репецький сьогодні не приїхав, тож не довелось терпіти ще й його.

Не встигли за мною зачинитись двері, як слідом прослизнула Юля. Місяць тому Толя підвищив її з офіціантки до адміністраторки. Я сподівалась, що тепер вона заспокоїться, але її характер став ще паскуднішим.

— Ти сьогодні була в ударі. Є особлива причина?

Невже вона теж стежить за мною? Чи у мене розвивається параноя?

Не повертаючись, я рушила до своєї гримерки.

— Яке тобі діло?

Дівчина пішла слідом. Її підбори цокотіли по плитці майже в такт моїм.

— Мені — ніякого, — почулось з-за спини. — А от пану Репецькому, думаю, буде цікаво дізнатись, що ти співаєш набагато краще, коли його немає поруч.

От стерво!

Стиснувши прохолодну ручку дверей, я повернула голову. Окинула поглядом чорні стрілки під очима, що трохи попливли.

— Коли ж ти вже відчепишся? Хіба можна так відверто заздрити?

Обличчя Юлі перекосило. Підступивши ще на крок, вона прошипіла:

— Заздрити? Кому? Одне моє слово, і Толя викине тебе на вулицю, як волоцюгу!

Поправивши волосся, вона додала:

— Часи змінились, лялечко. Тепер я головна, а ти — лише персонал, який легко замінити. Пам’ятай про це.

Я мовчала. Сприйнявши це за капітуляцію, Юля уїдливо всміхнулась і повернулась до основного залу. Простеживши, щоб за нею зачинились двері, я й собі посміхнулась.

Дарма вона це сказала.

__________

*Lely45 – «Кого ти вигадав?»