Розділ 40

Аврора

Про що він подумав? Що ми зустрічаємось?

Я розсміялась, але урвалась, схопившись за горло. Привид смикнувся, зиркнувши на спрей на журнальному столику, але не потягнувся. Я досі лежала на його колінах.

Зрештою, перевівши подих, я пояснила:

— Вона — моя сестра! Хай не по крові, але по вибору. Сім’я, яку я вибрала сама. Тому, — додала, погрозивши пальцем, — якщо образиш її, я тобі не пробачу!

Всміхнувшись, Привид кивнув.

«Зрозумів».

***

Привид

Переконавшись, що Аврорі краще, наступного дня я поїхав у штаб. Щоб не привертати увагу капітана, доводилось бути обережним і вдавати, що все, як завжди.

Та схоже, як раніше вже бути не могло.

Переступивши поріг спортзалу, я помітив Кіру і Мете. Дівчина посміхалась, слідкуючи за тим, що розповідав Мете. Потім, поклавши руку на його плече, грайливо всміхнулась.

От стерво! Гаразд,  спробуємо по-іншому.

Широкими кроками я перетнув зал. Хлопець, помітивши мене, здивовано підняв брови. Не витрачаючи час дарма, я схопив його за плече й потягнув у коридор. Там дозволив йому вирватись.

«Якого біса?»

«Це ти скажи мені! Завів роман?»

Пирхнувши, Мете сперся спиною на стіну. Всміхнувся жорстко.

«А що, тільки тобі можна?»

В грудях похололо. Випроставшись, я стер усі сліди емоцій з обличчя.

«Ти про що?»

«Про твою співачку!»

Він знав. Бачив мою зіроньку. А отже... міг розповісти капітану.

Не тямлячи себе, я вдавив лікоть у трахею хлопця. Мете засмикався, намагаючись звільнитись, та я був сильнішим. Ми обидва знали це.

«Ти стежив за мною? Чому?»

Отримавши удар під дих, я задихнувся, але не відпустив. Втім, ослабив хватку, щоб Мете зміг дихати. Відпихнувши мою руку, він закашлявся. В його очах не було ні краплі провини.

«Нічого особистого. Наказ капітана».

Дідько. Дідько!

«Ти доповів про неї?»

Помітивши вбивчий вираз мого обличчя, хлопець похитав головою.

«Ні, і не збираюсь! Тому й ти не лізь в моє життя!»

Пхнувши плечем, Мете пішов до спортзалу. Я розвернувся — якраз вчасно, щоб помітити фігуру, що сховалась за дверима.

Кіра. Як багато вона побачила?

***

Тренування і нарада з капітаном щодо наступного завдання зайняли весь день. Він ні словом не обмовився про стеження за мною. Я теж. Краще приспати його пильність.

Вже за годину я мав їхати — на щастя, не за кордон. Операція, на яку ми мали поїхати разом з Мете, обіцяла бути легкою й швидкою. Не більше, ніж на день.

Не втримавшись, я заскочив до Аврори. Вона вже спала. Згорнувшись калачиком і вкрившись по самі вуха, моя ранкова зоря виглядала так невинно, що я вкотре відчув себе чудовиськом. Тепер ще й наражав її на небезпеку однією своєю присутністю.

Присівши на ліжку поруч, я ледь відчутно погладив її щоку кісточками пальців. Пошрамовані кінчики тримав подалі, щоб ненароком не подряпати ніжну шкіру.

Схилився, вдихаючи квітковий аромат, і прошепотів на вухо:

— Хай я й чудовисько, але я ніколи не залишу тебе одну. Обіцяю.

Тихо підвівшись, я пішов. Не озираючись. Тому не побачив, як моя зіронька розплющила очі, шоковано проводжаючи мене поглядом.