Розділ 35

Аврора

Допомігши занести сумку з речами, Привид пішов. Він не повернувся ні того ж, ні наступного дня.

Мені лишалось сподіватись, що з ним нічого не сталося.

Два дні я провела на дивані, переглядаючи новини. Боялась, що побачу знайоме обличчя в репортажі про катастрофи чи нещасні випадки. На щастя, нічого особливого за цей час у країні не відбулося. Це допомагало не впасти у відчай.

Купання в крижаному озері не пройшло даром. Горло боліло так, ніби там застрягла кістка. Температура трималась невисока, але тіло тремтіло, не в змозі зігрітись. Компанію мені складали чай з лимоном і вовняний плед.

Чи шкодувала я про те, що увійшла в крижану воду? Ні краплі. Я б зробила це знову, щоб стати ближчою до Привида. 

Олена привезла ліки. Пропонувала залишитись на ніч, але я вмовила її не хвилюватись. Сподівалась, що Привид повернеться. Він не повернувся.

Зрозумівши, що швидко не одужаю, я подзвонила Толі. Попередила, що не зможу співати ввечері. Він, звісно, побурчав трохи, але врешті-решт зітхнув і побажав швидше одужати. Навіть пожартував, що тепер доведеться вийти на сцену самому.

Уявляю реакцію публіки — ведмідь наступив босу на обидва вуха.

Отримавши відстрочку, я саме несла до вітальні гарячу чашку чаю, коли у двері подзвонили.

Я застигла посеред передпокою.

Невже Привид повернувся?

Похапцем залишивши чай на журнальному столику, я кинулась до вхідних дверей. Замки клацнули, а мої губи вже розтягнулись у посмішці... та за порогом стояв не мій Привид.

— Доброго вечора, Авроро. Сподіваюсь, я тебе не потурбував?

Вражено округливши очі, я схопилась за одвірок. На мене, оглядаючи з голови до ніг, дивився Юрій Репецький. За його спиною маячив містер Костюм — напружений і невдоволений.

Коли я нічого не відповіла, бізнесмен простягнув руку. Містер Костюм віддав йому пакет з невідомим мені логотипом, доверху заповнений цитрусами.

— Анатолій розповів, що ти захворіла. Я вирішив дізнатись, як ти себе почуваєш.

Я відчула, що закипаю, і зовсім не від температури.

От реп’ях приставучий! Ще й Толя молодець, розпатякав про мою застуду. Мабуть, ще й мапу зі стрілочками намалював, де мене шукати! 

Ковтнувши і скривившись від гострого болю, я врешті-решт натягнула ввічливу посмішку.

— Дякую, але не варто було. Я почуваю себе не настільки погано, щоб потребувати допомоги.

— Дозволь судити про це мені, — невимушено озвався Репецький. — Я можу увійти? Артур, — кивнув він на помічника, — залишиться на сходовій клітці.

Здавшись, я кивнула й відступила. Чоловік пройшов у передпокій, розглядаючи мій непоказний, але охайний дім. Я тим часом зачинила двері перед носом містера Костюма.

Поки відносила на кухню пакет із фруктами, Репецький зняв коротке пальто і, не роззуваючись, пройшов у вітальню. Помітивши, як його начищені туфлі бруднять килим, я зморщила ніс.

Він тим часом окинув поглядом мене. Згадавши, що стою в піжамі й не розчісувалась більше доби, я махнула на крісло.

— Зачекайте тут, будь ласка. Я приведу себе до ладу й повернусь.

Не чекаючи відповіді, вискочила з вітальні й зачинилась у спальні. Сперлась спиною на двері й шумно видихнула.

Чорт забирай, і що мені тепер робити?