Розділ 29

Аврора

Смикнувшись, я прокинулась від сну. На тумбі поруч вібрував телефон. Навпомацки схопила, глянула, мружачись від сонячного світла.

Олена. Питає, чи зустрінемось сьогодні за сніданком.

Коротко відповівши, що сьогодні буду зайнята, я потягнулась у ліжку. З насолодою розтягнула м’язи, закинувши руки за голову, аж тут пригадала.

Засинала я не одна.

Різко повернула голову. Привида поруч не було.

Куди він подівся? Невже пішов, поки я спала? Вночі, повернувшись додому на його машині, ми заснули разом. Спина досі пам’ятала тепло міцного тіла. 

То де ж він зараз?

Підвівшись, я визирнула за двері. В передпокої витав аромат свіжих троянд. Впевнена, у холодильнику чекали нові смаколики.

О котрій Привид прокинувся, щоб все це купити?

Всміхнувшись, я вже збиралась було завернути на кухню, коли помітила рух у вітальні. Прикусивши губу, притулилась до одвірка й обхопила себе за талію. Пальці стисли м’яку тканину.

Привид відтискався від підлоги. У моїй вітальні. З одягу — лише чорні джинси.

Масивна фігура зайняла весь простір кімнати. Я мовчки спостерігала, як перекочуються м’язи під шкірою на широкій спині. Як сонячні промені грають на виступах і западинах. Окреслюють давній світлий шрам, що розсікає спину. Слухала ритмічні видихи і подумки рахувала.

П’ять. Десять. П’ятнадцять. Двадцять. Двадцять п’ять. Тридцять...

Зупинившись, Привид без поспіху піднявся. Обличчям до вікна, спиною до мене. Глибокий вдих.

Повернувся. На губах — лукава посмішка. Я почервоніла.

Попалась. Він знав, що я стояла і дивилась.

Не припиняючи всміхатись, Привид наблизився. Торкнувся зігнутим пальцем палаючої щоки. Носа торкнувся чисто чоловічий запах — важкий, як вовняна ковдра, з ноткою поту.

Опустивши очі, я втупилась у оголені м’язи. Від шкіри, що пашіла жаром, стало спекотно.

Прочистивши горло, я відступила в передпокій.

— Доброго ранку. Я піду... приготую чай. Можеш поки прийняти душ. Побачимось там... тобто, побачимось на кухні.

Привид беззвучно розсміявся. Почервонівши ще сильніше, я втекла на кухню.

У вазі стояв новий букет. Заспокоюючи серцебиття, я вдихнула ніжний аромат.  Він прогнав інший запах і думки, яким було ще рано займати голову. Чи не рано?..

У холодильнику знайшовся контейнер із сирниками. Я розігріла їх у мікрохвильовці. Заварила чай. За кілька хвилин двері ванної кімнати відчинились.

Снідали у тиші. Навпроти одне одного.

Я не знала, що сказати, а Привиду було б складно спілкуватись і їсти одночасно. Лише перейшовши до чаю, він підсунув до себе блокнот.

Пальці без відбитків обхопили ручку. Вологе після душу волосся впало на чоло, коли Привид схилив голову. Я ж вкотре задумалась.

Хто він насправді? Чому його руки і тіло вкрите шрамами? Чому він був у тому торговельному центрі під час вибуху? Це ж не збіг.

Чи дасть він колись відповіді? Чи довіриться мені?

Не підозрюючи про мої думки, Привид відставив наші тарілки вбік і посунув до мене блокнот.

«У тебе є важливі справи на найближчі три дні?»

Піднявши брови, я глянула на хлопця. Він зустрів мій погляд прямо, явно щось задумавши.

— Немає. А що?

Кутик чоловічих губ смикнувся вгору. Забравши блокнот, Привид дописав:

«Збирай речі. Відвезу тебе в одне гарне місце».