Розділ 20

Привид

Два дні потому

Присівши за колоною, я двічі стукнув по навушнику. Сім’я пройшла повз, здивовано оглянувши мене з голови до ніг. Маленький хлопчик озирнувся, сповільнивши крок, але батьки потягнули його подалі.

Ще б пак – у торговельному центрі не грають у хованки. Тим паче, коли ти — здоровий дядько у формі спецпризначенця й з балаклавою на голові.

Тим часом у вусі пролунав механічний голос:

«Апаратура в порядку. Дай знак, що чуєш мене».

Я стукнув по навушнику ще раз.

«Ціль біля фонтану, тридцять метрів. Чекає дилера. Не забудь — його треба взяти живим».

Легко сказати. Від нашого сьогоднішнього «клієнта» можна чекати чого завгодно. Ось і зараз чоловік з густою чорною бородою у спортивному і дутій куртці озирався на всі боки з виглядом шакала. Але наказ є наказ.

Поправивши бронежилет, я випростався. Останній вдих.

Пора.

Вийшовши з-за колони, рушив дугою — заходячи з-за спини бороданя. Як на зло, ліфт поруч прибув на перший поверх. Далі все відбувалось, мов у сповільненій зйомці.

Тихий дзенькіт сповіщає про прибуття ліфта. Двері роз’їжджаються, випускаючи пасажирів. Серед них — дитя у візочку. Пронизливий крик малюка розноситься по всьому першому поверху.

Дідько.

Прискорююсь. Бородань реагує на звук — повертає голову. Помічає мене. Лізе рукою під розстебнуту куртку.

Десять кроків. Переходжу на біг. Збираюсь перехопити пістолет, перш ніж той вистрілить.

Та це не пістолет. В його долоні — маленький овальний пристрій.  

Мозок реагує моментально. Рука лізе в кобуру за «Глоком». Злітає у повітря. Десь збоку лунає злякане зітхання. Натискаю на гачок.

Мить — ціль падає назад.  Я різко зупиняюсь у трьох кроках. В одній руці чоловіка — граната, в іншій... чека.

Дідько!

Думати немає часу. Хапаю найближчих мирних і штовхаю на підлогу за борт фонтана. Встигаю накрити собою, нахиляю голови.

Вибух.

***

Вже звично зачепившись за виступ збоку під’їзду, я підняв себе вгору. Від напруження спина і шия ззаду запалали вогнем. Щоб вгамувати біль, довелось кілька секунд пересидіти просто на бетонному навісі.

Добре, що на лавці під під’їздом не сиділи любителі заправлятись спиртом замість води. Добре для них. Сьогодні у мене не вистачило б терпіння дочекатись, поки вони звалять по домівках.

Перелізши на балкон Аврори, я мало не видав себе — вдруге. Нога зачепила найближчий вазон з яскраво-помаранчевими квітками.

Сьогодні точно не мій день.

Підхопивши горщик, повернув його на підставку. Роззирнувся — навколо ні душі. Темно. Десь здалеку вітер доніс гіркий запах цигарок. Зазирнув крізь скляні балконні двері. Нестерпний тягар у грудях став трохи легшим.

Моя ранкова зоря вже спала. Двері не зачинила. Чекала мене.