Розділ 8

Аврора

— На кого ти дивишся?

Оговтавшись, я відвернулась. Щоки потеплішали, і я поспішила ковтнути холодний чай.

— Просто задумалась...

Однак Олена встигла прослідкувати за моїм поглядом і тихо присвиснула.

— Оце так екземпляр! Сподобався?

— Не верзи дурниць! — зиркнула я на неї над обідком склянки. — Я ж його навіть не знаю.

— Так у чому проблема? — заграла бровами подруга. — Познайомся.

Пирхнувши, я похитала головою.

— Тоді може це зробити мені?

Олена ворухнулась, ніби збиралась встати. Різко схопивши за руку, я всадила її назад.

Подруга глянула на мене так здивовано, що я нервово розсміялась. Дійсно, що це на мене найшло?

— Досить мене дражнити!

На щастя, незнайомець на нас не дивився.

Пізніше, прогулюючись з Оленою по набережній, дивне відчуття повернулось.

Розповідаючи подрузі вчорашній епізод з Толею і його нав’язливим клієнтом, я раз по раз озиралась, але чорну бейсболку більше не помічала.

Зате примітила іншого чоловіка — короткостриженого, у темно-сірому костюмі, не  зважаючи на теплу погоду. Здавалося, він також вирішив прогулятись біля води, крокуючи неподалік від нас.

Помітивши кам’яний вираз його обличчя, я відвернулась.

— Так, досить! — раптом схопила мене за лікоть Олена, зупиняючи. — Аво, чому ти постійно озираєшся?

Не дивно, що вона помітила.

Напружено посміхнувшись, я присіла просто на гранітні східці, що вели до води. Легкі хвилі хлюпались внизу, майже досягаючи наших ніг.

Подруга присіла поруч, продовжуючи розглядати моє обличчя, мов слідчий на допиті.

Я зітхнула. Краєм ока помітила, як містер Костюм пройшов повз і зайняв на лаву метрах у двадцяти від нас.

— Той Репецький — не просто бізнесмен. Що, як він... послав когось, щоб за мною стежили?

Помовчавши, Олена нахмурилась і обережно перепитала:

— Стежили?

— Пам’ятаєш, як мій холодильник якимось дивом забився вщент? Так от, я не купувала ті продукти.

— Впевнена? Тоді ти сказала, що могла забути.

Я кивнула.

— Впевнена. В той день я взагалі не виходила з дому. І доставку не замовляла.

Якийсь час ми обидві мовчали. Мій погляд ковзав по повільній течії, по протилежному берегу. По рідкісних відпочиваючих, що ловили останні теплі промені сонця на пляжі.

Врешті-решт я озирнулась до подруги і раптом помітила, що вона вже пише комусь повідомлення.

— Що ти робиш?

Піднявши на мить очі, Олена знову зосередилась на телефоні.

— Є у мене один знайомий у відділку... Він винен мені послугу, тому встановить камеру відеонагляду біля твого під’їду.

Я  витріщилась на подругу, та  вона не помічала. Дописавши повідомлення, Олена повернулась до мене.

— Хочеш тимчасово пожити у мене? Ти ж знаєш, мій диван завжди вільний для тебе.

Розсміявшись її оперативності, я похитала головою.

— Дякую. Давай поки перевіримо, чи це дійсно правда. Може, я просто з’їхала з глузду?

Всміхнувшись, Олена востаннє перевірила наше оточення, на мить затримавшись на містері Костюмі.

— Це надало б твоїм виступам особливої родзинки.

***

«Чому ти не показуєшся відкрито?»

«Ти заслуговуєш кращого, ніж я».

«У тебе що, два носа і бородавки по всьому обличчю?»

«А ще чотири руки і очі на потилиці».

Пирхнувши, я відклала блокнот. Камера біля під’їзду працювала справно, але жодного разу не спіймала мого Привида.

Я не розповіла Олені про нашу переписку. Як і про те, що сьогодні зранку, зазирнувши на кухню, знайшла холодильник забитим свіжими продуктами, а у вазі — свіжий букет.

Все вказувало на те, що Привид знову пробрався в мою квартиру. І це при тому, що я щовечора перевіряла замки. Не міг же він залізти по стіні, вірно?..

А якщо це містер Костюм? Я не могла уявити, що це обличчя-цеглина вміє бути милим, та все ж... Що, як це наказ Репецького?

Що він собі дозволяє? Хто дав йому право розпоряджатись чужими холодильниками? 

Якщо Репецький думає, що я терпітиму його нав’язливість, то він мене ще не знає!

***

Наступного вечора я виходила на сцену, хвилюючись, наче вперше. Холодні долоні тремтіли, стискаючи стійку мікрофона. Погляд раз по раз стрибав у темний куток біля кухонних дверей.

Туди, де я примітила високу фігуру ще до того, як вийшла під світло прожекторів.

І це був не містер Костюм. Той сидів за барною стійкою неподалік від Репецького і цідив склянку води.