Розділ 7

Аврора

«Називай мене Привидом».

Згадуючи охайні друковані літери, що залишив сталкер під моїм питанням, я мимоволі всміхнулась. Так і співала, посміхаючись, мов дурненька.*

А він романтик. Божевільний романтик.

Толя вже сидів за звичним столом збоку. Поруч — той самий бізнесмен, що й останні півтора тижні. Дорогий костюм, коштовний годинник на зап’ястку, двоє охоронців зі зброєю під піджаками. Татуювання, що визирає з-під рукава і тягнеться по тильному боку  долоні до кісточок пальців.

Юрій Репецький.

Толя прагнув отримати підтримку його охоронної фірми для свого бару.

Стараннями боса ми познайомились на минулому тижні. Відтоді чоловік приходить на кожен мій виступ. Репецький, будучи вдвічі старшим за мене, залишався незмінно ввічливим, але щось у ньому змушувало мене перебувати в напрузі. Не полишало відчуття, що я знаходжусь поруч із хижаком. 

В якийсь момент, коли приспів змінився музичним програшем, я розплющила очі. Окинула поглядом зал, гостро відчуваючи, що щось не так. Здається, все як завжди, так все ж...

Примружившись проти прожекторів, що сліпили очі, я вгледілась у відвідувачів.

Ось Репецький не відриває від мене очей, ігноруючи те, що каже Толя. Зустрівши мій погляд, він розтягнув губи в повільній посмішці.

Живіт скрутило, і я відвернулась.

Машинально почавши новий куплет, продовжила оглядати присутніх. Ось іще кілька впливових клієнтів Толі — усі з дівчатами, не надто старшими за мене. Подалі — компанії молодиків і дівчат. Хтось слухає, хтось ні, розмовляючи між собою. Офіціантки бігають між столиками, розносячи й приймаючи замовлення.

Зненацька двері на кухню відчинились, випускаючи Юлю — улюблену офіціантку Толі. Та різко повернула голову до густої тіні в кутку, прямо під камерою відеонагляду. На мить запнулась, а потім швидко пішла далі.

Що вона там помітила?..

Втомившись боротись зі світлом прожекторів, я знову прикрила повіки. Ще дев’ять пісень потому, виринула на поверхню. Полились оплески. Ввічливо всміхнувшись, вже збиралась втекти за куліси, коли помітила помах руки.

Чорт, не встигла. 

Довелось спуститись у зал.

— Доброго вечора. Сподіваюсь, у вас все гаразд?

Репецький кивнув, оглядаючи мене з ніг до голови. Шкіра засвербіла від його уваги.

— Коли чую твій голос, Авроро, всі негаразди зникають.

— Аврора — перлина нашого закладу! — вставив Толя.

Я зиркнула на нього, перш ніж знову повернутись до бізнесмена.

— Рада, що вам сподобалось. Приємного відпочинку.

Розвернувшись, я вже збиралась іти, як раптом відчула жорстку хватку на зап’ясті. Смикнула, та мене не відпустили.

— Куди ж ти тікаєш? — озвався Репецький. — Присядь хоч на хвилинку.

Причепився, мов той реп’ях!

— Вибачте, але я втомилась. Не хочу псувати вам вечір. Може, іншим разом.

Погляд Репецького змінився на холодну сталь. Вкупі з напускною посмішкою це виглядало ще загрозливіше. Втім, хватка на моєму зап’ястку ослабла, а потім і зникла.

Я стисла у замок напружені пальці, продовжуючи старанно посміхатись.

— Тоді до наступного разу, красуне.

Відчувши, як затремтіли губи, я поспішила в бокові двері. Пробігла кілька кроків вузьким порожнім коридором, перш ніж схопилась за стіну. Сперлась на неї спиною і приклала долоню до грудей.

Чорти б забрали Толю разом із Репецьким! Все було так добре, поки той не з’явився!

Одна з підсобок поруч зненацька відчинилась. Підскочивши з переляку, я зустрілась поглядом з Юлею. Вона підняла брови, оглядаючи моє спітніле обличчя.

— Ти вже закінчила?

— Так, — пробурмотіла я, уже рухаючись у бік кімнати для артистів. — Передаси Толі, що я заберу зарплатню наступного разу?

— Гаразд...

Підозрілий погляд дівчини пропалював спину, аж поки я не сховалась у гримерці.

До речі, що ж вона побачила в тіні, поки я співала?..

***

— Авроро! Якщо ти не вийдеш просто зараз, присягаюсь, я...

Почувши грізний голос подруги, я закотила очі й поспішила відчинити двері спальні.

— Та йду, іду!

Олена, схрестивши руки, підпирала стіну одразу за порогом. Замість звичної чорної поліцейської форми на ній красувалась легка літня сукня з короткими рукавами. Вкупі з каре і великими карими очима виглядало напрочуд  мило. І не скажеш, що ця дівчина може вкласти на лопатки здорового чоловіка.

День видався погожим, як для вересня, тож я і собі вибрала сарафан теплого помаранчевого кольору. Волосся зав’язала у високий хвіст, щоб було не так спекотно.

Користуючись вихідним подруги, ми вирішили поснідати в улюбленому кафе у центрі, а потім прогулятись по набережній. Такі сніданки були нашою маленькою традицією.