15

Богдан

— Так, стоп! — Діма голосно свиснув у свисток, нарешті знову знаходячи дар мови. — Ліміт неконтрольованих падінь на один квадратний метр галявини офіційно вичерпано!

Я обережно, намагаючись не робити різких рухів, поставив Соню на ноги. Вона одразу ж квапливо поправила волосся й розгладила флісову кофту, вперто уникаючи мого погляду. Її щоки палали таким яскравим рум'янцем, що могли б позмагатися з її ж рудими кучерями. Мої долоні й досі пам'ятали її тепло, а серце в грудях калатало так, ніби я щойно самотужки пробіг марафон.

— Отже, суддівський вердикт! — Діма хитро потряс своєю кепкою. — Оскільки Соня технічно здійснила аварійну посадку, у цій частині конкурсу команда програла. Друга команда отримує три очки за міцність своєї сітки. Рахунок три-три, перемогла дружба! Але! За моїми особистими підрахунками, за ідеально зав'язані вузли Богдан і Соня все одно залишаються лідерами загального заліку.

Офісний тераріум заздрісно загув. Люся розчаровано фиркнула, а Катя, вперши руки в боки, суворо подивилася на Віталика, який безперестанку шморгав носом.

— Так, лідери, марш приводити себе до ладу, — скомандував Діма. — Обід у нас за планом ранній і стратегічний. Треба терміново позбавлятися баласту. Катю, Віталію — ви сьогодні чергові. У меню — відварна картопля з тушонкою. Макарони й крупи залишаємо на сухі дні, а картоплю та залишки молока треба прикінчити просто зараз. Важенна вона, зараза.

— Картопля? — Катя миттю перевтілилася, увімкнувши режим досвідченої мами, здатної приготувати з картоплі будь-що: від закуски до десерту. — Чудово. Вітасе, за мною. Поставиш воду й почнеш чистити. Заодно подихаєш над парою замість інгалятора. І тільки спробуй мені свої шмарклі в казан упустити — змушу все самому з'їсти!

Я глянув на свої джинси. Ліве коліно було повністю вкрите багнюкою після мого героїчного напівприсіду.

— Піду сполосну штани в струмку, — тихо сказав я Соні.

Вона ледь помітно кивнула, усе ще уникаючи прямого погляду.

Я спустився до берега. Гірський струмок після грози шумів голосніше, ніж зазвичай, обсипаючи холодними бризками. Я дістав свій туристичний ніж, зіскріб основний бруд зі штанини, а тоді, намочивши серветку, заходився відтирати тканину. Вода була крижана, але чудово допомагала остудити голову.

«Бодічко, палишся», — подумки всміхнувся я сам до себе.

Стажер-новачок не повинен ловити дівчат із реакцією рятувальника. Тим паче одну конкретну дівчину. Яка, можливо, і не просто дівчина, а... Чорт, я зовсім забувся.

Коли я повернувся на галявину, там уже щосили розгорталася нова серія нашої офісної комедії. Катя вже змусила Віталика накрити голову рушником над казаном, що закипав, і той приречено сопів під парою, поки Катя підкидала тріски до вогню. Як би не опікся, бідося.

А біля намету Олег, важко зітхаючи, витрушував зі свого рюкзака пакети з картоплею.

— Фух, мінус сім кілограмів, — блаженно протягнув Олег, витираючи неіснуючий піт із чола. — Моя спина офіційно каже Дмитру «дякую». У мене тут навіть вільне місце з'явилося!

Люся, яка сиділа на колоді й підпилювала ніготь, миттю стала в мисливську стійку.

— Олежику! Справді? Місце звільнилося? — її очі загорілися непідробним захватом. — Та ти ж мій рятівник! А то в мене рюкзак узагалі не застібається, лямки тиснуть, я просто знемагаю! Забери в мене щось важкеньке, ну, будь ласка!

Олег, добра душа, добродушно кивнув.

— Та без проблем, Люсю. Давай сюди свою тушкованку чи що там у тебе.

Люся переможно пірнула до намету й, крекчучи, витягла звідти… величезний фен із купою насадок-дифузорів і три важкі баночки якогось косметичного засобу.

— Ось! — гордо проголосила секретарка, впихаючи цей мотлох у руки приголомшеного Олега. — Це страшенно важке! І розетку пошукай, коли на перевал піднімемося. Мені треба буде кінчики волосся підкрутити.

— Це що? — Олег кліпнув очима. — Люсю, ти серйозно взяла в гори фен?

Андрій, який сидів поруч, пирснув зі сміху, ледь не впавши з колоди. Віталик під рушником оглушливо чхнув, а Олег так і завмер із феном у руках, переводячи погляд із цього абсолютно безкорисного пристрою на Діму, який мовчки закрив обличчя долонями.

Попереду був підйом на перевал, але з такою командою нудьгувати нам точно не доведеться.