Глава 37

День презентації підсумкового фільму в актовій залі університету виявився прохолодним і метушливим. Велика зала була заповнена майже вщент: студенти, викладачі з кількох кафедр і сам декан, який особисто вирішив оцінити результат студентської експедиції.

Кіра сиділа в першому ряду, рівно випроставши спину. На ній був строгий, але елегантний синій костюм, а волосся зібране у гладкий низький пучок. Сьогодні вона намагалася бути спокійною. Вся робота з монтажу була завершена напередодні ввечері, і дівчина знала – результат вийшов переконливим.

Яр сидів через два крісла від неї в простій темній сорочці, а звичний розкутий вигляд змінився зібраністю. Він не намагався ловити її погляд, не намагався щось шепотіти на вухо. Брата ж взалі не було – Дан залишився на своїй роботі, свідомо не прийшовши, щоб не створювати додаткової напруги.

Коли в залі згасло світло й на великому екрані запустили відео, по рядах прокотилася тиша.

Фільм вийшов атмосферним, глибоким і водночас динамічним. Атмосфера львівських підземель, контраст із шумом площі Ринок та затишшя Синевиру склалися в єдину, цілісну історію. Операторська робота Яра була бездоганною: світло, кути зйомки, м'які переходи та динаміка кадру витискали з матеріалу максимум. А чудово продумана структура й закадровий текст Кіри робили стрічку не просто студентським звітом, а повноцінним короткометражним документальним фільмом.

Коли згасли останні титри, зала вибухнула аплодисментами.

- Що ж, це вражає, - промовив декан, піднімаючись із місця та беручи до рук мікрофон. – Знято напрочуд зріло, зі смаком і чистим професіоналізмом. Кафедра вирішила не просто зарахувати цей проект як підсумковий із найвищим балом, а й виділити фінансову премію зі спеціального фонду для нагородження знімальної групи.

Кіра затамувала подих, а в залі знову заплескали.

- Я прошу творців вийти на сцену, - додав викладач, що виступав ведучим заходу.

Кіра піднялася першою, легко й упевнено крокуючи до мікрофона. Яр піднявся слідом, тримаючись трохи осторонь.

- Дякую викладачам за підтримку й оцінку, - мовила Кіра чітким, спокійним голосом, приймаючи грамоти. – Цей проект був складним, але ми зробили все можливе, щоб передати атмосферу тих місць.

Вона ступила крок назад, збираючись передати слово, і в цей момент мікрофон узяв Яр. У залі прокотився тихий шепіт – усі чекали, як саме він поведеться, адже чутки після публікації провокаційних кадрів і селфі в мережі вирували кілька днів поспіль.

Яр впевнено перехопив мікрофон, дивлячись прямо в залу. У його голосі не було ані краплі звичного пафосу чи бажання покрасуватися.

- Дякую за нагороду і оцінку нашої операторської роботи, це було непросто, - спокійно почав він. – Але я хочу сказати про головне… Успіх фільму – це значна заслуга Кіри. Як авторки, як режисерки і як людини, яка тримала весь цей хаос під контролем від першого до останнього кадру.

Він на секунду зробив паузу й спокійно перевів погляд на перші ряди, де сиділи студенти з їхньої кафедри.

- І окремо щодо тих коментарів та провокаційних кадрів, які гуляли мережею останніми днями, - продожив Яр сухим, професійним тоном. – Щоб зняти всі питання й плітки: це був повністю продуманий сюжетний хід. Сценарний хід для привернення уваги глядачів до нашого університету й підняття рейтингу проекту. Нічого особистого. Кіра – винятковий професіонал,  чудовий репортер, і між нами виключно робочі стосунки. Прошу більше не вигадувати жодних романтичних історій там, де була лише чітка драма за сценарієм.

Він подав мікрофон ведучому й легко кивнув Кірі – без підтексту, просто як колега колезі, визнаючи її значимість.

У залі прокотилася хвиля схвального гулу. Кіра лише ледь помітно кивнула у відповідь, відчуваючи, як усередині остаточно згасає залишок тієї дурної напруги. Яр нарешті діяв розумно та по-дорослому. Він не став влаштовувати концертів чи висловлювати сжаль на публіку, а просто по-чоловічому закрив тему, повернувши їй репутацію, а собі – статус надійного оператора.

Після офіційної частини, коли люди почали розходитися, Яр підійшов до неї біля виходу із зали.

- Кошти з премії надійдуть нам на картки від деканату протягом тижня, - промовив він діловито, тримаючи руки в кишенях.

- Добре, Яр, - відповідала Кіра, спокійно дивлячись йому в очі. – І за виступ дякую. Це було зріле рішення.

- Я просто зробив те, що мав зробити, - на мить замислився хлопець, а потім тихо додав без жодного жарту: - Ти справді крутий репортер, Кір. Працювати з тобою було весело і приємно.

Він кивнув і, не чекаючи відповіді, спокійно покрокував до виходу, залишаючи її в порожньому фойє.

Питання з Яром було закрито остаточно й назавжди. Вони залишилися колегами, які поважали роботу один одного. Але попереду залишалося найголовніше – Дан. Людина, яка сьогодні не прийшла на виступ брата, але чия мовчанка тиснула на неї сильніше за будь-які слова…

Вечірній Київ повільно поринав у м'які сутінки, а будівля університету вже майже спорожніла.

Кіра вийшла з масивних дерев'яних дверей головного корпусу. Вона була втомлена після тривалого, напруженого дня, але всередині панувала абсолютна, майже дзеркальна тиша. Захист проекту пройшов ідеально, ситуацію з Яром було закрито, а попереду чекали спокійні вихідні. Дівчина щільніше запахнула кофтинку, поправила ремінець шкіряної сумки на плечі і зробила крок до сходинок.

Саме в цей момент вона зупинилася.

Біля підніжжя сходів, припершись спиною до кузова власного авто – солідного, чорного кросовера, стояв Дан. Машина нарешті повернулася з автосервісу після планового ремонту й сяяла чистим глянцем під ліхтарями.

На ньому було просте темне пальто й сорочка з розстебнутим верхнім гудзиком – мабуть, приїхав одразу з офісу. У руці він тримав паперовий стаканчик, від якого йшла легка пара, а в фігурі більше не було тієї зверхньої, владної напруги чи бажання притиснути її до стіни. Дан стояв спокійно, дивився прямо на неї, і в його сірих очах, зазвичай крижаних та непроникних, зараз читалася якась тиха, глибока вразливість.