Глава 36

Ніч у готелі перетворилася на безкінечне, задушливе пекло. Кіра практично не заплющила очей. Вона лежала на вузькому ліжку, вдивляючись у темряву стелі, поки в голові крутилися одні й ті самі кадри: натягнутий ультиматум Дана, його порожні очі, дощ на Синевирі й те безглузде, отруйне селфі Яра, яке вже гуляло мережею. Вона почувалася настільки виснаженою, сонною та емоційно розбитою, що кожна клітина тіла буквально нила від образи.

Сил терпіти це більше не було. Останньою локацією їхньої експедиції мала стати Дівоч-гора на Київщині, але Кіра твердо вирішила: жодних зйомок більше не буде. З неї досить. Вона просто не мала ані ресурсу, ані найменшого бажання вдавати на камеру захоплення й продовжувати цю токсичну комедію.

Близько четвертої ранку, ледь стримуючи тремтіння в пальцях, вона замовила онлайн квиток на найближчий автобус до Києва та викликала таксі просто до готелю.

О шостій ранку, закинувши важкий рюкзак на плече, Кіра повільно спустилася дерев'яними сходами на перший поверх. Очі пекли від недосипу, обличчя було блідим, але всередині замість сліз нарешті запалала залізна, твереза мовчанка.

Проходячи повз залу для сніданків, вона раптом застигла.

За кутовим столиком біля вікна спокійно сиділи брати. Перед ними стояла свіжа кава й сніданок. Вони не билися, не кричали й навіть не дивилися один на одного з ненавистю. Дан щось спокійно говорив, дивлячись у свій телефон, а Яр кивав, неспішно намазуючи масло на хліб. Збоку це виглядало абсолютно буденно. Наче не було ні розбитого серця, ні зради, ні нічного виштовхування за двері. Попри те, що вони ділили її всю цю поїздку, між собою брати не посварилися. Вони залишалися братами, а вона... вона виявилася лише тимчасовим подразником у їхній спільній екосистемі.

Кіра тихо хмикнула. Усередині щось остаточно перегоріло. Вона зрозуміла, що сприймала все це надто глибоко, надто близько до серця – на відміну від цих двох чоловіків, які легко повернулися до звичного життя.

Двері зали тихо рипнули, коли Кіра зайшла всередину. Хлопці одночасно підняли голови. Побачивши її – із рюкзаком, бліду, з темними колами під очима, - вони обидва миттєво напружилися. Яр опустив ніж, а Дан повільно відклав телефон, і його сірі очі знову згасли, ховаючись за фальшивою маскою.

Кіра зупинилася за два кроки від їхнього столу. Жодного підвищеного тону, жодної сльози чи тремтіння в голосі дівчина не виказувала. Вона дивилася на них абсолютно порожнім, крижаним поглядом.

- Зйомок на Дівоч-горі не буде, - рівно і тихо пролунав її голос. – Експедицію закінчено. Я викликала таксі й повертаюся до Києва автобусом.

Яр смикнувся, вирівнявши спину:

- Кіро, почекай, як автобусом? Ми ж на бусі...

- Тихо, Яр, - перебила вона його, навіть не глянувши на хлопця. Її погляд повільно перекочував на телефон Яра, який лежав на столі. – Будь ласка, зараз же відкрий коментарі під тим роликом, видали фото й напиши офіційне спростування. Якщо там не буде чіткого роз'яснення, що це був робочий кадр і я з тобою не зустрічаюся, я подаю заяву до деканату про виключення тебе із знімальної групи через порушення етики. Ти скористався тим, що я навіть відреагувати не встигла. Це було низько.

Яр випростався, його обличчя помітно зблідло. Він мовчки взяв телефон і почав натискати на екран, не намагаючись більше жартувати чи виправдовуватися.

Потім Кіра подивилася на Дана. Той сидів непорушно, але зуби ледь помітно стиснулися.

- А ти, - так само тихо й холодно продовжив її голос, - корчиш із себе ображеного і правильного. Вимагаєш від мене вибору за тиждень знайомства. Висунув ультиматум про ліжко дівчині, яка прийшла до тебе поговорити відверто, а не зраджувати і бавитись сексом. Ти навіть не спробував дізнатися, що відбувається в моїй душі і думках. Просто поставив ультиматум і виштовхав мене за двері, бо я не підкорилася твоїм умовам.

Дан випростався, його погляд на мить здригнувся, але він не відповів ані слова.

- Ви обоє вирішили, що можете грати в ревнощі, тиснути на мене, вимагати швидких рішень і ділити, як якийсь трофей, - Кіра поправила ремінь рюкзака на плечі. – Але я бачу, що ви чудово ладнаєте між собою. Молодці. Бо я більше не дозволю жодному з вас маніпулювати моїми емоціями.

На вулиці сигнальну чергу подало таксі, що під'їхало до готелю.

- Проект для університету я дороблю сама, з того матеріалу, що є, твої заслуги, Яре, непоміченими не залишаться, не хвилюйся, - процідила Кіра кожне слово, відповідаючи їм своєю байдужістю. – Поза проектом для вас обох мене більше немає. Якщо хтось із вас дійсно колись схоче бути в моєму житті – вам доведеться спочатку навчитися поважати мене, а не свій гордий егоїзм.

Вона розвернулася й спокійно покрокувала до виходу, навіть не повернувши голови. Брати залишилися сидіти за столом у повній, гнітючій мовчанці, дивлячись, як за скляними дверима її постать зникає в ранковому тумані…

Київ зустрів Кіру звичним гамором, але для неї час ніби сповільнився, набувши абсолютно нового, чистого звучання. Перші два дні після повернення з Карпат минули в суцільному анабіозі, проте на третій день вона прокинулася з дивним, майже забутим відчуттям легкості. Всередині більше не боліло. Злість, образа й дурні надії розчинилися в ранковій каві, залишивши замість себе байдужість.

Вона зачинила двері минулого й вирішила приділити час єдиній людині, яка цього справді заслуговувала, - самій собі.

Кіра кардинально змінила свій щоденний розклад. Вона знову повернулася до регулярних тренувань у спортзалі, виплескуючи на біговій доріжці та силових тренуваннях рештки напруги. Вона оновила гардероб, відклавши мішкуваті кофтини й спортивні штани, у яких їздила на зйомки. Тепер Кіра вдягалася вишукано й підкреслено жіночно: елегантні брючні костюми, що ідеально сідали по фігурі, шовкові блузи, витончені підбори та акуратний макіяж, який робив її погляд виразним і трохи недосяжним. Вона знову почала багато сміятися у компанії подруг, вечорами сиділа в затишних кав’ярнях, обговорюючи все на світі, крім експедиції, та просто насолоджувалася життям.