Глава 27

Старенький Геннадій впевнено тримав курс на Львів, долаючи кілометри нічної траси. Обіцяна Кірі тиша в салоні протрималася рівно тридцять хвилин, після чого Яр увімкнув режим кота зі Шрека. Він благально складав руки, зітхав на всю машину і присягався всіма святими операторами, що йому просто життєво необхідно поглянути на відзняті кадри. Кіра трималася довго, але під натиском його скиглення таки здалася і, суворо пригрозивши пальцем, повернула флешку.

Тепер Яр задоволено клацав клавіатурою ноутбука на сусідньому сидінні, повністю занурившись у монтаж. Кіра ж сиділа поруч, наче єгипетський сфінкс. Вона дала собі слово, що більше жодного погляду в дзеркало заднього виду не зробить. Жодного. Бо там, за кермом, сидів Дан, який величним мовчанням та впевненими рухами рук на кермі продовжував випромінювати стільки напруги, що в бусі ставало спекотно.

Щоб відволіктися, Кіра відкрила в телефоні додаток і взялася бронювати житло.

- Так, хлопці, - діловим тоном оголосила вона, тицяючи пальцем в екран. – Я забронювала готель ближче до центру. Два номери. Один двомісний – для вас, дорогі колеги. І один одномісний, з надійним замком – для мене. Питання, зауваження, протести є?

- Ніяких, крихітко! Головне, щоб там був вай-фай, - бадьоро відгукнувся Яр, не відводячи очей від екрана. – Я тут закінчую наш шедевр. Текст про Білу Пані ліг як рідний. Відчуваю себе генієм кінематографа.

Дан у відповідь лише коротко і низько хмикнув, перемикаючи передачу, але коментувати не став.

Наступні сорок хвилин минули під тихий шелест шин. Аж раптом телефон Кіри, який лежав на панелі, почав дзижчати без упину. Повідомлення з соцмереж сипалися з такою швидкістю, що екран просто не згасав.

- Яр… - підозріло мружачись, протягнула Кіра. – Що ти вже встиг зробити?

- Я? Я просто виклав відео на сайт університету та в наші канали, як ми й планували! – гордо заявив Яр, захлопуючи ноутбук. – Навіщо чекати готелю, якщо країна має знати своїх героїв?

Кіра гарячково розблокувала телефон, відкрила свіже відео про Підгорецький замок і застигла. Її очі повільно збільшувалися в розмірах.

Цей божевільний геній монтажу не просто залишив її розповідь про Білу Пані. Вона дійсно йшла першим планом. Але в режимі нічного бачення, на фоні зеленого містичного екрана, під тривожну музику Яр пустив кадри... де Дан притискає її до каміна й пристрасно цілує. А одразу за цим – епічне повернення самого Яра і його зухвалий, палкий поцілунок. Відео закінчувалося титрами: «То хто ж забере серце красуні? Пишіть у коментарях!».

- Яр!!! – заверещала Кіра так, що Геннадій на дорозі ледь помітно вильнув праворуч. – Ти що, зовсім з глузду з’їхав?! Ти що виклав на офіційні ресурси університету?!

- А що? – щиро здивувався Яр, задоволено потираючи руки. – Ти подивись на коментарі! Там уже тисяча відгуків! Дівчата з філфаку пишуть, що це краще за будь-яку турецьку мелодраму! Дивись: «Я за блондина, він такий гарячий у цьому зеленому світлі!», а інша пише: «Ні, оператор просто душка, як він її перехопив!». Кір, це ж надійне і швидке просування!

Дан раптово кинув короткий погляд на екран свого телефона, закріпленого на панелі, де теж висвітилося сповіщення, і його щелепа знову жорстко стиснулася.

- Яр, ти труп, - тихо і беззаперечно пообіцяв Дан, не зводячи очей з нічної дороги. – Я особисто замурую тебе в найближчому підвалі.

- Гей, ну за що?! Це мистецтво! – обурився Яр.

Але договорити він не встиг. Телефон Кіри раптом загарчав на всю машину важкою, класичною мелодією. На екрані великими літерами світилося: «Декан».

У салоні миттєво вимкнувся весь гумор. Яр шмигнув носом і притих, Дан ледь помітно зменшив швидкість. Кіра затамувала подих, тремтячими пальцями провела по екрану й піднесла слухавку до вуха:

- Так, Михайло Борисович… Доброї ночі. Ми якраз на під’їзді до Львова…

- Кхм… Доброї ночі, Кіро, - пролунав у динаміку гучний, трохи зніяковілий голос декана. Він кілька разів гучно кахикнув у трубку, підбираючи слова. – Ти знаєш… я тут на ніч вирішив перевірити оновлення на нашому університетському порталі. І, відверто кажучи, трохи… е-е-е, здивований.

- Валерію Васильовичу, я все поясню, це помилка монтажу, ми зараз же видалимо… - гарячково залепетала Кіра.

- Ну, навіщо ж одразу видаляти, - знову кахикнув декан, і Кіра прямо шкірою відчула, як старий професор червоніє на іншому кінці дроту. – Переглядів, звісно, за годину більше, ніж у сайту за весь місяць. Привернення уваги до нашого закладу – колосальне. Мені вже навіть ректор дзвонив, питав, на якому факультеті такі… е-е-е, активні практичні заняття проходять. Але, Кірочко… я, коли просив тебе підняти рейтинги й залучити абітурієнтів, чесно кажучи, мав на увазі трохи інше. Не такий, так би мовити, глибокий аналіз містичних зв’язків нам потрібен.

- Я страшенно перепрошую, Валерію Васильовичу! Цього більше не повториться, ми відредагуємо матеріал! – Кіра була готова крізь землю провалитися, її щоки палали так, що могли б розтопити лобове скло буса.

- Добре, добре. Головне – тримайте рамки наукової теми поїздки, кхм. Успіхів у Львові, - кинув декан і поспішно повісив слухавку.

Кіра повільно опустила телефон. З її грудей вирвався такий приречений, глибокий стогін, наче на неї скинули всю позапланову роботу разом із Підгорецьким замком. Вона з силою відкинулася назад на сидіння і повернула голову до Яра. Її погляд виражав чисту, концентровану обіцянку кривавої розправи.

- Ну що, - прошипіла Кіра, стискаючи кулаки. – Містер Креатив, Король інтриги… Ти хоч розумієш, що нас ледь не вигнали з університету в прямому ефірі?!

- Та ну припини, крихітко, декан же не змусив видаляти! – спробував захиститися Яр, хоча про всяк випадок трохи втиснувся в пасажирські двері. – Навпаки, ректор зацінив! Це ж успіх!

- Якщо ти зараз же не прибереш цей шматок на відео, я сама завантажу наступне, де ти на трасі лежиш задушений, - вимовила Кіра з такою зловісною посмішкою, що Яр здався остаточно.