Глава 20

Поки майстер техсервісу закручував останні гайки, Кіра намагалася повернути собі бодай краплю звичної професійної незворушності. Але виходило кепсько. Вона то гарячково перебирала папірці в теці, вдаючи, що дуже зайнята, то раптом застигала, згадуючи гарячі долоні Дана на своїй талії чи тремтячий голос Яра біля самого вуха.

- Готово, хлопці! – гукнув майстер, витираючи руки об ганчір’я. – Балка затягнута, тепер ваш красень до самих печер долетить, хоч бігом, хоч підстрибуючи. О, і з вас ще триста гривень за терміновість.

Яр із Даном підійшли до каси. Поки Дан скрупульозно вираховував купюри, Яр уже встиг повернути свій звичний блиск в очах і весело підмигнув дівчині-касиру, яка оформлювала квитанцію.

Кіра спостерігала за ними здалеку і вперше відчула дивне, раніше незнайоме сум'яття. Коли повз неї пройшов Дан, забравши решту, вона інстинктивно зробила крок назад, ховаючи очі. Дан лише коротко кивнув:

- Гайда в машину.

А коли підійшов Яр і спробував забрати її папку, щоб допомогти, Кіра смикнулася, наче її вдарило струмом.

- Гей, крихітко, ти чого? – здивувався Яр, заглядаючи їй в обличчя. – Все ще боїшся, що покришки повернуться за тобою? Не переживай, твої особисті захисники вже поруч.

- Все нормально. Просто… голова трохи паморочиться від пилу. Ходімо, - пробурмотіла вона і поспішила до Геннадія.

Цього разу Дан без зайвих слів сів за кермо, а Яр, хитро посміхаючись, застрибнув на заднє сидіння поруч із Кірою, кинувши камеру на коліна. Машина бадьоро рушила в бік Більче-Золотого.

- Так, нумо подивимося, що там наша камера встигла зафіксувати, - задоволено промовив Яр, вмикаючи режим перегляду. – О-о-о… Дань! Ти маєш це бачити! Та тут чистий Голлівуд! Камера стояла на землі й зняла все знизу вгору. Дивись, як наш бетмен летить тобі на допомогу!

- Видали це негайно, - сухо кинув Дан, стежачи за дорогою.

- Видалити?! Та ти з глузду з'їхав! Читачі на сайті від цього екшену просто пищатимуть! Дивись, як ефектно падають шини, а потім – бабах! – і ви в кадрі. Слухай, Кір, а чого ти так зажмурилась? – Яр раптом присунувся ближче, так що його плече впритул притислося до її плеча. Одною рукою він невимушено обійняв її за спинку сидіння, тримаючи камеру перед її носом. – Глянь, який у Дана тут суворий профіль. Прямо постер до бойовика.

Кіра глянула на екран і всередині все знову стиснулося. На стоп-кадрі було чітко видно момент, де вони з Даном лежать на траві. Його обличчя так близько, очі розширені, руки тримають її за талію... Дівчина відчула, як щоки знову починають зрадницько палати.

- Яр, припини, - Кіра спробувала відсунутися до вікна, але хлопець лише сильніше притягнув її до себе, м'яко, але впевнено фіксуючи під лікоть.

- Ну куди ти тікаєш, крихітко? – тихо, з тією самою нестерпно ніжною хрипотою, що з'явилася в нього після аварії, прошепотів Яр їй на вухо. – Я ж бачу, що тебе досі трясе. Іди сюди. Давай я тебе просто потримаю, щоб ти не дай Боги не знепритомніла. Капітан має бути в тонусі.

Він зазирнув їй в очі – тепер без краплі звичного нахабства, лише з тією глибокою, тривожною турботою, яка так сильно вразила її кілька хвилин тому. Його серце, здавалося, досі стукало швидше, ніж зазвичай. Кіра завмерла, не знаючи, що відповісти. З одного боку, це тепло Яра заспокоювало, а його близькість змушувала серце робити шалені кульбіти.

Але в цей момент вона випадково підняла погляд і застигла.

У дзеркалі заднього виду дівчина чітко зустрілася очима з Даном. Він міцно стискав кермо обома руками, так що побіліли кісточки пальців, і пильно, важко дивився на них через відображення. Його сірі очі здавалися темнішими, ніж зазвичай, а щелепа була міцно стиснута. Помітивши, що Кіра дивиться на нього, Дан не відвів погляду – він дивився прямо, наче мовчки запитував: «І що ти тепер робитимеш… крихітко?».

Кіра затамувала подих. Повітря в авто раптом стало настільки гарячим і наелектризованим, що здавалося, чиркни сірником – і все вибухне. Праворуч від неї був Яр, який обіймав її за плечі, даруючи відчуття яскравого, бентежного запалу. А попереду в дзеркалі – Дан, чий мовчазний, глибокий погляд тримав її міцніше за будь-які обійми.

Обидва. Обоє цих божевільних братів раптом почали хвилювати її так сильно, що жоден журналістський звіт не зміг би цього пояснити.

- Ми під'їжджаємо, - раптово розірвав тишу низький голос Дана, і він різко крутонув кермо, повертаючи до входу в печеру Вертеба. – Готуйте камери, романтики. Нас чекає підземелля.

Кіра швидко виплуталася з обіймів Яра, нервово хапаючи свою папку:

- Так… так, робота. Пора знімати.

Вона першою вискочила з машини, відчуваючи, що справжні, набагато глибші лабіринти чекають на неї зовсім не під землею, а прямо тут, в салоні їхнього старенького буса…