Глава 19

Геннадій котився дорогами Тернопільщини під звуки переможних вигуків Кіри. Ейфорія від похвали декана та перших тисяч лайків на сайті КНУ так сильно крутила дівчині голову, що вона навіть перестала сварити Яра за залишене відео під столом.

- Наступна зупинка за планом – Борщівський район, село Більче-Золоте, печера Вертеба! – урочисто оголосила Кіра, звіряючись із нотатками. – Хлопці, це не просто печера. Це підземна Помпея! Там трипільці жили тисячі років тому, світло в дальніх лабіринтах зникає наглухо, а місцеві досі шукають золото, яке там нібито сховали повстанці. Для нашого блогу – те, що треба!

- Скарби – це по моїй частині, - задоволено підмигнув Яр через дзеркало. – Головне, щоб нас там не замурувало з усім нашим обладнанням. Дань, що Гена каже?

Дан, який хмуро прислухався до дивного металевого скреготу десь знизу машини, важко зітхнув:

- Гена каже, що ізолента баби Стефанії – штука сильна, але подільські вибоїни виявилися сильнішими. Скоро нам знадобиться підйомник, інакше до трипільців ми доїдемо вже на евакуаторі.

На щастя, на в'їзді до селища якраз замаячила вивіска придорожнього техсервісу, який виглядав так, наче застав ще перших радянських трактористів. Дан упевнено завернув туди. Старший майстер у замасленому комбінезоні оглянув авто, пожував губу і виніс вердикт: «Пів години, хлопці. Треба підтягнути балку, бо загубите по дорозі».

- О, тридцять хвилин вільного часу! – зрадів Яр, вискакуючи з кабіни з камерою. – Крихітко, дивись, який там колоритний іржавий ангар і купа старих шин позаду СТО. Ходімо, я зніму твій короткий стендап-анонс про печери, поки Дан тут буде керувати процесом.

Кіра, яка досі перебувала в стані абсолютної робочої атмосфери, схопила свою теку:

- А давай! Тільки швидко, щоб не втрачати темп.

Вони відійшли за будівлю техсервісу, де на тлі старого промислового пейзажу Яр почав виставляти кадр. Кіра відійшла трохи вбік, репетируючи текст про трипільське золото. Прямо за її спиною височіла величезна, триметрова барикада з вантажних автомобільних шин, які місцеві майстри склали одна на одну для утилізації.

- Так, капітане, стань трохи правіше, - командував Яр, дивлячись в екран. – О, супер. Світло падає ідеально. Починаємо на рахунок три…

Кіра зробила крок назад, збираючись впевнено почати репортаж, і випадково зачепила ліктем нижню покришку. Конструкція, яка трималася на чесному слові, зрадницько здригнулася. Величезні, важкі чорні шини почали зі страшною швидкістю сунутися прямо на неї.

- Кіро, бережись! – крикнув Яр, але він був занадто далеко, тримаючи камеру на важкому стабілізаторі, і фізично не встигав добігти.

Кіра злякано обернулася, побачила, як на неї падає чорна гумова стіна, і від страху просто завмерла, інстинктивно закриваючи голову своєю нерозлучною текою з маршрутом.

Час потягнувся рікою, хоча все відбулося за долі секунди.

Дан, який якраз йшов повз ангар, щоб узяти у майстра інструмент, зреагував моментально. Він не кричав і не думав ні секунди. У два потужні стрибки хлопець опинився поруч, міцно вхопив Кіру за талію і з силою смикнув на себе, буквально вириваючи її з-під падаючого завалу.

Не втримавши рівноваги від такого різкого ривка, вони обоє з глухим стогоном повалилися на стару траву поруч із парканом, а за сантиметр від їхніх ніг із гуркотом почали сипатися важкі покришки, піднімаючи хмару пилу.

Кіра заплющила очі, міцно затиснувши теку на грудях. Серце калатало так, наче хотіло пробити ребра. Коли вона нарешті відкрила очі, дихання перехопило остаточно.

Вона лежала на спині, а Дан практично повністю нависав над нею, міцно притискаючи дівчину до землі. Його великі, гарячі долоні все ще надійно тримали її за талію. Кіра чітко відчувала кожним міліметром шкіри його міцне, напружене тіло і важкі плечі, які повністю закрили її від усього світу. Однією рукою він притримував її голову, щоб вона не вдарилася об землю.

Його обличчя було в якихось кількох сантиметрах від її. Сірі очі Дана, зазвичай похмурі та байдужі, зараз були розширені від чистого адреналіну. Вони дихали одним повітрям, і Кіра відчула тонкий запах його парфуму, змішаний із кавою та мастилом. По шкірі прокотилася хвиля такого потужного, гарячого електричного струму, що дівчина аж затамувала подих.

- Ти як? – його голос прозвучав неочікувано низько, хрипко і якось так інтимно, що в Кіри всередині все просто перевернулося. Дан пильно вдивлявся в її очі, важко дихаючи. – Ти ціла, Кіро? Не забилася?

Кіра сковтнула клубок у горлі, відчуваючи, що її запеклий журналістський мозок повністю відключився. Вона лише заворожено дивилася на його чіткі, суворі губи, які виявилися так близько. Вона вперше подивилася на цього мовчазного хлопця не як на занудного старшого брата Яра, а як на сильного, надійного й привабливого чоловіка, від близькості якого ноги ставали ватними.

- Ціла… - ледь чутно прошепотіла вона, не зводячи з нього очей і відчуваючи, як щоки починають горіти.

Дан ще секунду дивився на її губи, потім повільно, наче з неохотою, перевів погляд на її очі. Напруга між ними в цей момент стала настільки густою, що її можна було різати ножем. Його пальці на її талії ледь помітно стиснулися, затримуючись на секунду довше, ніж вимагали правила порятунку.

 - Кіра! Дан! – скрикнув Яр, продираючись до них через гору покришок.

Цей голос подіяв як холодний душ. Магія миттєво зникла. Дан наче прокинувся, його обличчя в одну мить повернуло свій звичний спокійний вираз. Він обережно відпустив її талію і підвівся, допомагаючи Кірі піднятися і притримуючи дівчину за лікоть, поки її ноги тремтіли.

- Навчися нарешті дивитися не тільки в свій ідеальний графік, мала, а й по сторонах, - тихо, зі своєю звичною легкою іронією промовив Дан, обтрушуючи її куртку від пилу. – Якщо ти розіб'єш собі щось перед печерами, зіпсуєш цінний кадровий ресурс університету.

У цей же момент підлетів Яр. На його обличчі не було й сліду від звичної білозубої посмішки – він був блідий як стіна. Навіть камеру недбало кинув поруч на купу гуми. Його руки помітно тремтіли, коли він схопив її за плечі, нервово оглядаючи.