Глава 18

Геннадій впевнено гарчав та котився дорогами вперед. На задньому сидінні Геннадія кипіла запекла режисерська битва. Яр, вмостившись із ноутбуком на колінах, гарячково клацав мишкою, зводячи третю частину їхнього подільського блокбастера. Кіра сиділа поруч, буквально втиснувшись носом у його плече, і щохвилини закочувала очі так сильно, що, здавалося, ще трохи – і вона побачить свою власну потилицю.

- Яр! Вирізай це негайно! – вигукнула вона, намагаючись відібрати у хлопця мишку. – Ну навіщо ти залишив кадр, де я верещу під столом із папкою на голові?! Я ж майбутній серйозний журналіст, а не героїня дешевого фільму жахів!

- Ні за які коврижки, крихітко! – реготав Яр, спритно ухиляючись і притискаючи ноутбук до себе. – Це чисте золото! Живі емоції – ось що купує сучасний глядач. А як ти там мило пищала про ритуал омолодження баби Стефанії? М-м-м, це ж готовий ролик для соц.мереж!

- Я не пищала, я висловлювала наукову гіпотезу в умовах стресу! – червоніючи від ніяковіння, виправдовувалася Кіра. – А оцей шматок, де ти знімаєш мене біля Храму і кажеш дурниці про Овсяного? Навіщо це там?!

- Для романтичної лінії, крихітко, - Яр раптом зупинив монтаж, повернув голову і подивився на неї своїми проникливими карими очима. – Глядач повинен бачити, що оператор не просто тримає камеру, а перебуває в глибокому творчому та естетичному захваті від головної героїні.

Кіра заніміла, відчуваючи, як щоки миттєво спалахнули. Вона поспішно закотила очі вкотре за поїздку і відвернулася до вікна.

- Ти невиправний. Роби що хочеш.

- От і добре! Тиснемо кнопку «Опублікувати», - урочисто оголосив Яр, відкидаючись на спинку сидіння. – Все. Відео на сайті універу та в усіх соц.мережах. Чекаємо на відгуки.

- Сподіваюсь, відео зайде, бо я хочу знати, що всі ці випробування та тортури я терплю не дарма, - промовив з переднього сидіння Дан, покосившись на свій раритетний кнопочний телефон. – Інакше ви обоє будете відпрацьовувати бабі Стефанії картоплю до кінця літа.

Не минуло й десяти хвилин, як телефони Кіри та Яра почали вібрувати без зупину. Лайки, репости й коментарі полетіли з такою швидкістю, наче вони щойно підірвали інформаційну бомбу.

Кіра гарячково гортала стрічку, і її серце наповнювалося абсолютним тріумфом:

«Аааа! Шепіт бабки з протезом – це розрив! Я ледь чаєм не вдавилася!» «Хлопці, ви просто топ! Блондин з сепаратором – мій герой!» «Журналістка така щира, коли лякається. Реально крутий репортаж із Буші, захотілося туди поїхати!» «Оператор, ми все бачимо! Твої натяки в Храмі – це так мило! Коли весілля?»

- Ну що, крихітко, я ж казав? – Яр задоволено підмигнув Кірі, яка від останнього коментаря знову почервоніла. – Результат на табло. Ми справді подобаємось глядачам.

Кіра посміхнулася і підскочила від несподіваного дзвінка. На екрані висвітилося хвилююче: «Декан».

В салоні Геннадія миттєво затихли всі жарти. Дан навіть тихіше зробив радіо. Кіра сковтнула клубок у горлі, випрямила спину, наче декан стояв прямо перед нею, і тремтячим голосом відповіла:

- Д-добрий день, Михайло Борисовичу!

- Кіро Олегівно, добрий день, люба! – пролунав із динаміка громовий, але дивно задоволений голос декана. – Ну що я можу вам сказати… Дивлюся я ваші репортажі. Вся кафедра дивиться! Навіть ректор на вченій раді згадав!

Кіра затамувала подих, очікуючи виговору за кадр під столом.

- І… і як вам, Михайло Борисович?

- Це просто блискуче, Кіро! Новий погляд, жива подача, гумор, містика! Оце я розумію – сучасна журналістика розслідувань, а не нудні реферати з бібліотеки. Ви велика молодець, і ваша команда теж. Продовжуйте рухатися в цьому правильному напрямку, дипломний проект у вас фактично в кишені з відзнакою! Чекаю в Києві з повним звітом. Удачі!

У слухавці пішли гудки. Кіра повільно опустила руку з телефоном. Протягом кількох секунд у салоні стояла абсолютно гробова тиша, а дівчина дивилася в одну точку, не кліпаючи.

- Кір? Ну що там? Нас ще не відрахували? – обережно поцікавився Яр, заглядаючи їй в обличчя.

І тут Кіра вибухнула.

- УРААААААААААА!!! – верескнула вона на весь бус так, що Дан ледь не впустив кермо, а Геннадій аж вильнув на дорозі. – Відзнака! Декан сказав, що це блискуче! Ректор дивився! Хлопці, ми молодці!

Вона на радощах з розгону міцно обхопила руками шию Яра, притискаючись до нього. Оператор від несподіванки спочатку застиг, а потім щасливо засміявся, підхоплюючи її за талію і закрутивши б на сидінні, якби дозволяли габарити машини.

- Ну все, все, крихітко, задушиш свого головного режисера, - сміявся Яр, але відпускати її з обіймів зовсім не поспішав, вдихаючи запах її волосся. – Я ж казав, що зі мною ти отримаєш свій Пулітцер.

- Офіційно заявляю, - подав голос Дан із переднього сидіння, і на його обличчі нарешті з'явилася широка, щира посмішка. – Оскільки ваш керівник щасливий і більше не бурчить, а Геннадій дивом досі не розвалився, я оголошую цю експедицію божевільним і найкращим проектом цього року. Погнали далі! До речі… а куди?

Геннадій бадьоро набирав швидкість, несучи трьох щасливих, невиспаних, але абсолютно задоволених студентів назустріч їхньому великому успіху.