Глава 16

Вранішнє сонце залило подвір'я баби Стефанії, і від нічних жахів не залишилося й сліду. При світлі дня затишна хатка, оточена квітами, виглядала максимально миролюбно, а нічні привиди і жахи тепер здавалися просто кумедною вигадкою.

Уся компанія сиділа на веранді, уплітаючи пиріжки з вишнею та запиваючи їх парким молоком. Коли Яр у фарбах, активно розмахуючи руками, розповів господині, як вони вночі ледь не посивіли від її бубніння, баба Стефанія ледь не впустила мисоку від сміху.

- Ой, не можу, тримайте мене! – реготала старенька, витираючи сльози фартухом. – Ну й дітвора! Студенти, а в голові – солома! Сплутати стару бабу, яка без зубів матюкає загублений протез, із чорнокнижницею!

- Ну ви ж самі підтвердили, що тут місце містичне, - винувато буркнула Кіра, ховаючи почервоніле обличчя за чашкою. – І взагалі, Буша ж славиться своїми легендами про відьом!

- Так то легенди, дурненька, - хмикнула баба Стефанія і кумедно пригрозила їй пальцем. – Відьми-то у нас, звісно, є, куди ж без них у таких місцях? Але ви за свої душі не хвилюйтеся, зараз шабашів нема – не та пора! Вони всі на канікулах до повні, або помідори на городах кроплять. Так що відставляйте свої страхи і марш до роботи, соколики, бо сонце вже високо, а картопля сама себе не підгорне!

Робота закипіла миттєво. Дан, як і обіцяв, закрився в хліві разом із бабчиним допотопним сепаратором. Звідти періодично долинало його зосереджене сопіння, брязкання ключів і глухе: «Хто ж так гайки закручує?!».

А от на городі розгорнулася справжня драма в трьох актах. Яр і Кіра, озброївшись сапками, стояли посеред безкрайнього картопляного поля. Точніше, Кіра запекло працювала, а Яр примудрявся однією рукою тримати сапку, а іншою – камеру.

- Шановні глядачі! – шепотів Яр у мікрофон, знімаючи Кіру крупним планом. – Перед вами унікальні кадри. Майбутня зірка української журналістики освоює прадавній ритуал під назвою «підгортання». Зверніть увагу на цей суворий погляд і професійний помах сапки. Крихітко, скажи щось для фанатів!

Кіра зупинилася, витерла тильним боком долоні піт із чола й сердито подивилася в об'єктив:

- Мій коментар такий: якщо цей геній режисури зараз же не вимкне камеру і не допоможе мені з цим рядком, наступний удар сапки прийдеться по тій камері! Нас баба Стефанія без обіду залишить!

- Спокійно, командир, все під контролем, - засміявся Яр, спритно підскочивши ближче і в один рух підгорнувши кущ картоплі прямо біля її ніг. При цьому він опинився так близько, що Кіра знову відчула знайоме ніяковіння. – Я поєдную приємне з корисним. Сюжет для третьої серії просто бомбезний. До речі… - він раптом захитав головою і тихіше додав: - я ж уночі не просто боявся. Я телефон на диктофон поставив, коли бабця за стіною бурмотіла!

Кіра аж сапку впустила:

- Що?! Ти записав її?

- Ну звісно! – гордо заявив оператор. – Записав цей хриплий, потойбічний шепіт. Я вже придумав, як це змонтую: накладу жорстку епічну музику, спецефекти, додам наші перелякані обличчя в темряві й твій фірмовий писк про кривавий ритуал омолодження. Це буде чистий розрив! Сторінка універу просто вибухне від лайків.

- Яр, ти жахлива людина! – Кіра спробувала зробити суворе обличчя, але не витримала й голосно розсміялася. – Бідна баба Стефанія, вона ж просто шукала зуби!

- В історії кінематографа це називають художньою вигадкою заради мистецтва, - парирував Яр, знову ловлячи її посмішку в кадр. – Головне, що глядачі будуть у захваті. Дивись, як Дан там старається.

Він розвернув камеру в бік хліва, звідки якраз переможним маршем виходив Дан. Хлопець був з ніг до голови заляпаний якимось білим нальотом, але на його обличчі сяяла горда посмішка. В руках він тримав деталі сепаратора, який раптом видав бадьорий, рівномірний гул.

- Завелася, зараза! – крикнув Дан через увесь город. – Сільські аномалії переможені силою інженерної думки! Пані Стефаніє, приймайте апарат, тепер ваше молоко буде крутитися як треба!

З хати вискочила господиня, сплеснула руками й радісно закричала:

- Ой, ну слава Богу! Працює! Ну все, соколики, за таку роботу з мене обід – пальчики оближете! А ти, балакучий, - вона кивнула на Яра, - знімай-знімай своє кіно, а потім мені покажеш, як я в твоєму фільмі виглядаю!

Яр підмигнув Кірі, вимикаючи камеру:

- Ну що, крихітко, картоплю підгорнули, сепаратор відремонтували, контент для другої серії готовий. Схоже, наша експедиція в Бушу все-таки врятована.

Кіра подивилася на замурзаного Дана, на усміхненого Яра, який знову стояв занадто близько, і вперше за весь час подумала, що цей божевільний графік і зламана машина – це найкраще, що могло з нею статися цього літа.