Глава 15

Ніч у Буші виявилася такою темною, що здавалося, ніби хтось замалював вікна хати чорними фарбами. Кіра лежала на пишній гусячій перині, але замість того, щоб спати, вслухалася в кожен шурхіт. Хлопці вмостилися на печі в цій же світлиці.

Десь о першій ночі в тиші хати раптом пролунав довгий, протяжний… скрип. А бокові двері веранди повільно і моторошно прочинилися самі собою.

Кіра миттєво підскочила на ліжку, натягнувши ковдру до самого носа.

- Хлопці! Ви чули?! Хтось увійшов!

- Спокійно, Кіро, - глухо озвався з печі Дан. – Будинок старий, дерево від нічної прохолоди гуляє. Це просто протяг.

- Ага, протяг, - тихо засмівся у темряві Яр. – Та це ж точно місцевий привид. Прийшов перевірити, чи смачна була сироватка. Кір, якщо він почне забирати твою папку, кричи.

Яр погудів, а Дан засміявся.

- Яр, замовкни! Дан, це не смішно! – прошипіла Кіра, відчайдушно намагаючись розгледіти щось у темряві. – Все, лягаємо спати, бо нам завтра ще знімати!

Не встигла вона договорити, як під підлогою почулося дивне, ритмічне… шурхання. Наче хтось маленькими нігтями шкрябав дошки знизу.

- Ну от, тепер точно привид, - констатував Яр. – Причому, судячи зі звуку, він робить манікюр.

- Це миші, Яре, звичайні сільські миші, - занудно відказав Дан, перевертаючись на інший бік. – Вони просто шукають що поїсти.

- Які миші?! Це домовик показує, хто тут господар, - буркнув Яр.

- Та замовкніть ви обоє! – фиркнула Кіра, запустивши маленьку диванну подушку в бік печі. – Дане, твій реалізм мене зараз дратує не менше, ніж фантазії твого брата! Дайте поспати!

Нарешті усі троє позакривали очі та намагались заснути. Шурхіт припинився, вітер не колихав двері… Але раптом компанія завмерла. А за тонкими дерев'яними дверима сусідньої кімнати, де спала баба Стефанія, пролунав дивний, хриплий, низький і абсолютно нерозбірливий шепіт. Звуки накочувалися хвилями, перериваючись якимось глухим цоканням.

У світлиці запанувала така гробова тиша, що було чутно, як у сусідній кімнаті цокає годинник. Хлопці на печі навіть дихати перестали.

- Е-е-е… - перший подав голос Дан, і його зазвичай упевнений баритон трохи дав півня. – Може… вона просто молиться на ніч? Ну, знаєте, вечірні псалми…

- Ага, псалми, - пошепки відгукнувся Яр. – Чув, як лячно вона бубнить? Бабка стовідсотково зараз шиє ляльку вуду, насилає на нас порчу і проклинає до сьомого коліна, щоб у нас на відео замість облич були свинячі рила!

Кіра нервово хихикнула і затремтіла під ковдрою, а її прагматичний, залізобетонний мозок журналістки-відмінниці під тиском цієї ночі раптом дав тріщину.

- А що… що якщо вона просто чекає, поки ми заснемо, щоб зайти сюди і провести якийсь прадавній кривавий ритуал для омолодження?! – пискнула дівчина.

На печі почувся шурхіт. Обоє братів одночасно звісили голови вниз, шоковано витріщаючись на Кіру в темряві.

- Ого… - протягнув Яр. – Наша затята заучка і руйнівниця міфів щойно видала сюжет для голлівудського хорору. Крихітко, ти мене лякаєш більше, ніж бабця за стіною.

- Та ну вас! – кинула Кіра та сильніше закуталася в перинку. – Ви ж самі чули, що тут аномальна зона і відьми шабаші проводять!

- Ну так, може й проводять, - хмикнув Яр, спробувавши повернути свій фірмовий нахабний тон, хоча голос все одно трохи тремтів. – Крадуть душі молодих репортерш, закривають їх у підвалах…

Договорити хлопець не встиг – у темноті пролунав чіткий звук потиличника – хляп!  

- Ай! Дан, за що?!

- За поширення паніки серед мирного населення, - суворо відповів Дан. – І взагалі, посунься, ти в мене всю ковдру забрав, терорист нещасний.

Тим часом, бурмотіння за стіною то затихало, то починалося знову. Перелякана трійця ще довго обговорювала кожне зітхання старої хазяйки. Дан намагався шукати логіку, Яр будував теорії змови про викрадення органів для підземних зомбі, а Кіра просто мовчки побивалася, що не взяла з собою хоча б перцевий балончик.

У підсумку, страх перед місцевою містикою тримав їх у тонусі майже до самого ранку. Очі у всіх заплющилися самі собою лише тоді, коли за вікном почало ледь-ледь сіріти, а тіні в кутках кімнати втратили свою зловісну форму. Вони просто вирубилися від морального виснаження.

- Ану підйом, студентики! П'ята ранку, сонце вже встало! – раптом гримнув над вухом голос баби Стефанії, яка з гуркотом відчинила двері в світлицю і з розмаху ляснула тим самим дерев'яним макогоном по столу.

- ААААААА!!! – в один голос верескнули всі троє.

Кіра з переляку заплуталася в перині, скотилася з ліжка і забилася під стіл, виставивши вперед папку як щит. Яр підскочив на печі, ледь не влупившись головою в стелю. А Дан, злетівши з печі на підлогу, миттєво схопив свій новий кнопочний телефон і виставив його вперед, наче це був святий хрест або зброя проти вампірів.

Баба Стефанія застигла на порозі, тримаючи в руках полумисок із пиріжками, і з глибоким подивом подивилася на цю картину.

- Тю на вас… дурні психовані, - сплюнула старенька, хитаючи головою. – Якісь ви геть дикі, київські. Я їм пиріжків із вишнею принесла, а вони верещать, як недорізані. А ти що мені тим телефоном тикаєш, фотографію мою зробити хочеш? І чого ви такі смикані? Притрушені чи що?

Дан повільно опустив свій раритет, важко дихаючи і намагаючись повернути обличчю вираз технічного інтелектуала:

- Пані Стефаніє… а ви… ви вночі… що ви робили за стіною? О першій годині ночі?

Бабуся щиро здивувалася, а потім махнула рукою:

- Та спала. Що ж іще?!

- А чого тоді бубніли? – не витримав Яр.

- А-а-а, то в мене знову протез кутній випав, зараза, а я ж без нього радіо погано чую! От я його шукала під ліжком та лаялася потихеньку, щоб вас, городських, не розбудити! А потім заснула, забула техніку вимкнути. А ви, значить, не спали, підслуховували!

Кіра повільно вилізла з-під столу, червона як рак, і винувато подивилася на Яра. Хлопець уже сидів на краєчку печі, тримаючись за живіт від сміху.