Глава 13

Дан закотив рукава, рішуче відштовхнув Яра, який намагався посвітити ліхтариком смартфона прямо йому в око, і з головою пірнув під капот Геннадія. Навколо нього миттєво утворилася аура такої суворої зосередженості, що навіть птахи на деревах притихли.

- Так, сонечки мої, - глухо долинув з нутрощів машини голос Дана. – Крок назад. Провітрюємо територію. Хто підійде до капота ближче ніж на метр – буде власноруч крутити гайки до ранку.

Кіра приречено вмостилася на дорожню валізу поруч із заднім колесом, підперла підборіддя кулаками і з тугою подивилася на сонце, яке вже стрімко ховалося за горизонт.

- Ми не встигнемо, - трагічним шепотом промовила дівчина. – Все, це кінець. Мій графік розлетівся на шматки. О дев'ятій вечора ми мали бути біля Скельного храму при повному параді, а замість цього ми сидимо на узбіччі, зв'язку немає, і наш єдиний транспортний засіб щойно віддав Богу душу.

- Крихітко, ну що за песимізм? – Яр раптом випірнув прямо перед її обличчям, тримаючи камеру на витягнутій руці. Об'єктив дивився прямо на Кіру. – Усміхнись, тебе знімає прихована, але дуже професійна камера! Давай, видай у ефір трохи журналістської драми.

Кіра спочатку хотіла закритися текою з маршрутом, але, глянувши на веселі іскри в карих очах Яра, раптом хмикнула, випрямила спину й миттєво переключилася в режим репортажа із гарячої точки.

- Вітаю, шановні глядачі! – бадьоро заговорила дівчина, активно жестикулюючи. – З вами Кіра Олегівна та наше екстремальне шоу «Як завалити диплом за сорок вісім годин». Якщо ви думали, що містика – це літаючі тарілки, то ви помилялися. Справжня містика почалася тоді, коли ми перетнули межу Вінницької області. По-перше, - вона загнула палець, - у нашого водія Дана таки згорів телефон. Покажи свого нового звіра, Дане!

З-під капота висунулася рука хлопця, яка з гордістю продемонструвала чорний кнопочний раритет, а потім знову зникла.

- По-друге, - продовжила Кіра, ледь стримуючи сміх, - наш автомобіль Геннадій вирішив, що Буша – це прекрасне місце, щоб померти. Яр, переведи камеру на нашого головного механіка.

Яр слухняно розвернув об'єктив. Дан якраз виліз із нутрощів мотора, змахнув піт із чола, залишивши на щоці величезну чорну смугу від мазуту, і з убивчою серйозністю подивився в кадр.

- Якщо цей шматок залізного непорозуміння не заведеться за десять хвилин, ми будемо ночувати в компанії подільських привидів, - сухо констатував Дан. – Кіро, твій коментар?

- Мій коментар такий: Яр обіцяв мені комфортабельний тур, а по факту ми маємо циганський табір на виїзді, де оператор замість роботи робить селфі, а його наглядач намагається домовитися з карбюратором! – Кіра розсміялася, остаточно розслабившись. – Але не перемикайтеся, далі буде ще гірше!

- Знято! Це геніально! – вигукнув Яр, вимикаючи запис.

Наступну годину, поки Дан з тихим бурчанням та допомогою якоїсь магії та ізоленти реанімував Геннадія, Яр сидів на передньому сидінні буса з ноутбуком. Пальці хлопця буквально літали по клавіатурі. Він рехтував колір, накладав звукові ефекти і, тихо посміхаючись, зводив докупи кадри.

- Ну що там? – зазирнула в салон Кіра.

- Готово, - гордо заявив Яр, закриваючи кришку. – Я витиснув максимум. І, до речі, залишив абсолютно все як є. Ніякої цензури. Оцей шматок із замурзаним мазутом Даном – це взагалі золото. Наш бус якраз зловив якийсь слабенький сигнал від вишки на пагорбі, тож я вже залив відео на сторінку універу як другу частину.

Він відклав ноутбук, потягнувся і вистрибнув з машини. – Все, я йду допомагати брату, бо він там уже третій ключ кудись впустив. А ти чекай на перші відгуки, крихітко.

Кіра дістала свій телефон. Сигнал справді з'явився – слабенький, всього дві палички, але сторінка конкурсу в оновленнях завантажилася. Вона відкрила свіже відео, і її очі округлилися. Попри те, що ролик вийшов якихось п'ятнадцять хвилин тому, лічильник переглядів уже крутився як скажений, а лайки сипалися один за одним.

Кіра почала гарячково гортати коментарі, і на її обличчі з'явилася широка посмішка:

«Боже, це найкраще, що я бачила на цьому конкурсі! Попередня серія з простирадлом була вогнем, але ця – просто супер!» «Дівчинка-журналістка така мила, коли бурчить, а як вона на оператора дивиться! Там точно іскри летять!» «Ахахах, замурзаний звукорежисер з кнопочним телефоном – мій новий любимчик! Який серйозний мужчина!» «Хлопці просто гарнюні! Автор, де ви їх знайшли? Дайте контакти блондина з автосервісу!» «Чекаємо наступний випуск! Не смійте зупинятися, Геннадій повинен жити!»

- Хлопці! – вигукнула Кіра, підхоплюючись із валізи й підбігаючи до капота, де Яр і Дан якраз дружно закручували якусь кришку. – Ви не повірите! Коментарі просто сиплються! Всі позитивні! А ще... – вона хитро подивилася на братів, - ви обоє тепер офіційно улюбленці публіки. Дівчата в коментарях вимагають контакти і кажуть, що ви просто красунчики.

Дан, почувши це, на секунду завмер із ключем у руці, а його вуха помітно почервоніли. Він знову швидко сховався під капот, буркнувши:

- Мені немає коли відволікатися на фанаток, я рятую твій дипломний проект.

А от Яр задоволено розплився в нахабній посмішці, підійшов до Кіри впритул і, знову акуратно заправивши їй за вушко неслухняне пасмо волосся. Та тихо прошепотів:

- Ну, за Дана я радий. А от щодо мене... Головне, щоб я подобався одній конкретній начальниці. Інші почекають.

В цей момент Кіра відчула, як серце знову зробило стрибок, і поспішно сховала обличчя в екран телефону, хоча стримати щасливу посмішку вже було просто неможливо. Історія явно починала працювати саме так, як треба.