Глава 11

Геннадій впевнено котився дорогами Вінниччини, залишаючи позаду кілометри подільських пейзажів. На задньому сидінні панувало тимчасове й дуже хитке перемир'я. Кіра старанно вивчала в телефоні історію Скельного храму в Буші, але щоразу, коли бус підстрибував на вибоїнах, її плече неминуче врізалося в плече Яра.

Хлопець, здавалося, зовсім не мав нічого проти такої дорожньої тисняви. Він підпер голову рукою і з напівсонною, але абсолютно задоволеною посмішкою спостерігав за дівчиною.

- Крихітко, ти так хмуришся, наче намагаєшся поглядом випалити дірку в екрані, - тихо промовив Яр, коли Кіра втретє знервовано зітхнула. – Розслабся. Ми вже їдемо в правильний бік. Навіть Дан майже не бурчить.

- Я не хмурюся, я аналізую, - повчально відказала Кіра, хоча її серце зрадницько збилося з ритму, коли Яр знову ледь помітно торкнувся своїми пальцями її ліктя, допомагаючи втримати телефон на черговій ямі. – І взагалі, посунься на свій бік, ти займаєш дві третини сидіння.

- Це не я, це моє творче его, - засміявся хлопець, але слухняно трохи відсунувся, хоча його руку так і залишив лежати на спинці дивана прямо за головою Кіри. – До речі, у тебе дуже гарний профіль, коли ти вдаєш із себе суворого професора. Прямо кадр для обкладинки журналу ділової журналістики.

Кіра відчула, як щоки починають горіти. Вона швидко відвернулася до вікна, ховаючи посмішку.

- Яр, ти невиправний. У нас серйозна експедиція, а ти...

- А я забезпечую оптимальний психологічний клімат у колективі, - парирував той, хитнувши головою.

- Клімат-контроль у нас забезпечую я, - подав голос Дан із переднього сидіння, гальмуючи біля непримітного торгового центру в передмісті Немирова. – Приїхали. Он вивіска «Світ електроніки». Тримайте кулаки, бо якщо моєму телефону хана, то психологічний клімат тут різко погіршає.

Компанія дружно висипалася з машини. Дан із суворим виглядом попрямував до сервісного центру, а Яр і Кіра попленталися слідом. Хлопець на ходу примудрявся акуратно притримувати Кіру за лікоть, вдаючи, що на тротуарі надто небезпечний рельєф для її білих кросівок. Кіра спочатку намагалася вириватися, але потім лише приречено зітхнула, дозволяючи йому цю маленьку турботу.

Майстер у сервісі – худий хлопець у кумедних окулярах – крутив смартфон Дана в руках хвилини три. Він тикав у нього якимись девайсами, підключав дроти, а потім скорботно подивився на блондина.

- Ну що, докторе? Жити буде? – поцікавився Яр, заглядаючи через плече брата.

- Скажімо так, - зітхнув майстер. – Вашому апарату каюк. Плата вигоріла так, наче в неї влучила блискавка. Ну, або ви його в мікрохвильовці сушили. Ремонту не підлягає. Можу запропонувати здати на деталі за ціною кави й круасана.

Дан на секунду заплющив очі, глибоко вдихнув і повільно видихнув.

- Дякую, не треба. Прощавай, мій вірний помічник.

Блондин розвернувся до вітрини з новими телефонами. Кіра вже приготувалася до того, що Дан зараз почне обирати якийсь надсучасний гаджет, що знову затримає їх на годину, але Дан рішуче ткнув пальцем у найнижчу полицю, де лежали апарати, які за дизайном нагадували початок двохтисячних.

- Мені ось той. Чорний. Самий дешевий, - сухо сказав Дан. – Головне, щоб дзвонив і мав диктофон.

- Ти серйозно? – Яр аж підстрибнув від подиву. – Ти справді купуєш цей шматок пластику з кнопками? Там же камера три пікселі, вона знімає так, ніби світ у тумані!

Дан спокійно витягнув картку для оплати і подивився спочатку на брата, а потім на Кіру, яка винувато тупилася в підлогу.

- Пробач, - зітхнула Кіра, діставши гроші і протягнувши Дану. – Я дійсно не хотіла, щоб так вийшло. Мені шкода.

- Не треба, джентльмени гроші у леді не беруть. Тим паче, я все одно дорогих телефонів не купуватиму. З такою кількістю містичних і аномальних місць, яку ти запланувала, я краще прибережу їх. Якщо у нас на кожній локації буде ламатися техніка, а компаси крутитимуться, як скажені, я просто розорюся до кінця тижня! Тож не будемо поспішати витрачатися. Цього дзвоника принаймні не шкода буде згодувати привидам чи втопити в болоті сили.

Трохи пізніше, коли Дан разом з техніком поколупались в покійному телефоні, Кіра все ж підійшла і максимально лагідно промовила:

- Дан... мені справді дуже шкода, якщо це через магнітні поля садиби. Я правда можу компенсувати…

Дан, забираючи коробку з новим бюджетним дивом техніки, раптом м'яко посміхнувся:

- Облиш, Кір. Це просто залізо. Головне – звук на рекордері вцілів, я перевірив. Погнали далі, поки сонце не сіло, а то твій графік знову почне плакати.

Коли вони повернулися до Геннадія, Дан знову сів за кермо, а Яр і Кіра окупували заднє сидіння. Машина рушила в бік Ямполя.

Яр миттєво скористався моментом. Він присунувся ближче до Кіри, яка все ще хвилювалася через поломку, і впевнено, але неймовірно ніжно переплів свої пальці з її пальцями.

- Ну все, капітане, відставити паніку, - тихо сказав він, заглядаючи їй прямо в обличчя. – Бачиш, Дан живий, техніка оновлена, Геннадій гарчить. Все йде за планом. Навіть якщо цей план придумали на ходу.

Кіра подивилася на їхні зчеплені руки. Її внутрішній аналітик увімкнув режим екстреного пошуку аргументів: «Це просто дорожня солідарність. Нам просто тісно. Він підтримує команду». Але серце чітко знало – ніякі це не аргументи. Їй було тепло. Їй вперше за всю цю божевільну поїздку було так спокійно. Вона підвела очі, зустрівшись із його золотаво-карими зіницями, і... не висмикнула руку. Тільки ледь помітно стиснула його пальці у відповідь.

- Дякую, Яре, - ледь чутно прошепотіла вона. – Але якщо в Буші у тебе згорить камера – я вже точно розрахуюсь.

- О, не хвилюйся, крихітко, - знову розплився в нахабній посмішці оператор, сильніше притискаючи її до свого плеча. – Моя камера заряджена духом хаосу та свята, її жодна відьма не зачарує. Але, якщо таке все ж трапиться, то я дозволю тобі розрахуватись, але не грошима…