Глава 7

- Слухайте, а привид Садиби якийсь... важкуватий на підйом, - першим порушив німу паузу Яр, хоча його голос пролунав на тон нижче, ніж зазвичай. Він обережно змахнув пил із плеча. – Наче привид мав бути невагомим, а тут тупіт такий, ніби він перед смертю непогано так вечеряв.

- Яр, це не смішно, - прошепотіла Кіра, нервово вчепившись у рукав куртки Дана. – Там нікого не має бути. Садиба охороняється!

- Ну, якщо там охоронець, то він ходить занадто театрально, - Дан спробував увімкнути логіку, хоча його заблокований телефон у кишені досі неприємно вібрував. – Нормальні люди не тягають за собою залізо по підлозі заради спецефектів.

- Точно! – в очах Яра знову застрибали знайомі бісики. Він міцніше перехопив камеру і навшпиньках рушив до старих гвинтових сходів, що вели на другий поверх. – Усі кажуть, що містика живе в підвалах, а наш привид обрав найвищий поверх. Треба перевірити і дізнатися, що за ексклюзивний монстр там оселився. Глядачі чекають!

Кіра і Дан перезирнулися. В очах обох читалося чітке невдоволення, але залишатися в темному глухому куті першого поверху хотілося ще менше.

- Якщо нас там з'їдять, - тихо буркнула Кіра, неохоче рушаючи слідом за оператором, - я встигну перед смертю викреслити тебе з авторів проекту.

- Оціни масштаб занудства, Дан, вона навіть перед обличчям потойбічного думає про папірці! – захихотів Яр, акуратно ступаючи на дерев'яні сходинки, які жалібно рипіли під його кроками.

- Я думаю про виживання, на відміну від деяких крадіїв простирадл, - відрізала дівчина, намагаючись не дивитися в темні провали дверних отворів, повз які вони проходили.

Але, не зважаючи на бурчання, всі троє піднялися на другий поверх. В коридорі пил кружляв у повітрі, створюючи цілком кінематографічну атмосферу.

- Ну і де твій привид? – пошепки запитав Дан, тримаючись позаду. – Поки що я бачу тільки перспективу підхопити тут якусь заразу.

- Шукаємо, шукаємо, не перебивай режисерський процес... – посміхнувся Яр і повів камерою праворуч, потім ліворуч, і раптом як закричав на весь замок: - А-а-а! Бачу привида! Він там!

- Матінко рідна! – пискнула Кіра, знову ледь не вистрибнувши зі своїх нових штанів та закриваючи з переляку очі. Дан же автоматично виставив уперед планшет, наче щит.

В кінці довгого коридору, в напівтемряві біля виходу на вежу, дійсно стояла висока, масивна постать. Почувши крик Яра, вона раптом розвернулася. Місячне сяйво блиснуло на... старій лисині, пошарпаній камуфляжній куртці та гігантському іржавому шматку арматури, який ця постать тримала в руці.

Лжепривид виявився місцевим сторожем, дядею Васею, чиє обличчя зараз виражало суміш крайнього подиву та люті, яка могла змагатися лише з гнівом Кіри на заправці.

- Ах ви ж паразити столичні! – прогримів на весь замок цілком живий, хриплий голос сторожа. – Знову влізли?! Я вам зараз проведу екскурсію! Я вам таке влаштую – тиждень сидіти не зможете!

Мужик войовниче підняв арматуру і з неочікуваною для його віку швидкістю рушив на трійцю.

- Шухер, народ! Привид матеріалізувався і озброївся! – заволав Яр, не вимикаючи камеру і першим розвертаючись на сто вісімдесят градусів.

- Тікаємо! – заверещала Кіра і драпанула геть.

Наступні дві хвилини нагадували комедійне шоу. Трійця летіла по коридорах Садиби Даховських так, що аж п'яти горіли. Вони верещали від страху, кричали один на одного, перестрибували через уламки цегли і водночас просто задихалися від дикого, істеричного реготу.

- Яре, ти знімаєш?! – реготав Дан, ледь встигаючи переставляти довгі ноги і підштовхуючи Кіру вперед.

- Знімаю! Мужик в кадрі виглядає як фінальний бос із комп'ютерної гри! – на бігу кричав Яр, тримаючи камеру на витягнутій руці назад.

- Я вас обох і без боса уб'ю, якщо нас наздоженуть! – задихаючись від сміху і бігу, пищала Кіра.

Вони кулею вилетіли через те саме відкрите вікно на першому поверсі. Кіра вискочила першою, за нею Дан, а Яр вивалився останнім, ледь не загубивши кросівок, прямо під супровід триповерхового мату охоронця, який застряг у рамі вікна через свої габарити.

- Ану стояти, негідники! Номери машини я все одно запишу! – кричав навздогін сторож, махаючи залізякою.

Але компанія вже не слухала. Вони добігли до Геннадія, тримаючись за животи від сміху і важко дихаючи. Яр, ковтаючи повітря і витираючи сльози від реготу, раптово розвернувся, наставив камеру прямо на розпатлану, збуджену, але неймовірно живу Кіру і весело крикнув:

- Крихітко, ми в ефірі! Закінчуй давай, поки привид не виліз через двері! Три, два, один, поїхали!

Кіра під впливом адреналіну та моменту раптово підіграла. Вона випрямилася, хоча груди її бурхливо ходили від бігу, поправила зачіску, артистично подивилася прямо в об'єктив і з широкою, абсолютно щирою посмішкою промовила:

- Як ви бачите, містика Садиби Даховських – штука надзвичайно динамічна! Вона не просто захоплює подих, вона змушує бігати зі швидкістю лісових косуль. Нам вдалося зафіксувати унікальні кадри розгніваного духа цієї пам'ятки, який... е-е-ем, віддає перевагу арматурі замість простирадл. Вірте в дива, але ніколи не забувайте перевіряти міцність своїх кросівок! З вами була Кіра Олегівна та її екстремальна команда мисливців за містикою. До нових таємничих зустрічей!

- Знято! – крикнув Яр, нарешті вимикаючи запис. Він опустив камеру, подивився на Кіру з щирим захватом і показав великий палець. – Мала, це було геніально. Ти просто бомба в кадрі.

- Особливо з цим милим рум'янцем, - посміхаючись, додав Дан, спираючись на капот Геннадія і намагаючись віддихатися. – Ну що, бос, маршрут виконано? Куди далі нас занесе твій ідеальний графік?