Глава 4

Вузька лісова дорога зустріла мандрівників густою тінню хащ та глибокими вибоїнами, на яких Геннадій підстрибував так, наче брав участь у стрибках в висоту. Тож у салоні знову загриміла підвіска.

Яр із максимально задоволеним виглядом крутив кермо і раптово протягнув руку до магнітоли, вмикаючи якийсь забійний важкий рок на повну потужність. Салон вибухнув гуркотом барабанів.

- Яр! – крикнула Кіра, закриваючи вуха руками. – Вимкни це негайно! Ми домовлялися про тишу!

- Ми домовлялися не застрягти в заторі, і це правило я виконав! – весело перекрикував музику Яр, підстрибуючи на сидінні в такт ритму. – А під цей трек Геннадію легше долати перешкоди, у нього відкривається друге дихання! Це рок-терапія!

- Досить в мене скоро нирки відіб’ються, так ще оглухну! Зроби тихіше, я не чую власних думок!

- Ой, та які там думки, одні графіки та таблиці! Розслабся, крихітко, і насолоджуйся атмосферою дикої природи!

Дан, якому, схоже, теж набридло працювати під гуркіт басів, мовчки потягнувся зі свого заднього сидіння вперед і просто висмикнув шнур живлення магнітоли. Музика захлинулася тишею.

- Гей! Це проти правил! Ти порушуєш мої права, як водія! – обурився Яр, ображено глянувши на брата через дзеркало.

- Твої права заважають мені думати, а Кірі – жити, - спокійно відповів Дан та заліз у свій рюкзак, витягаючи звідти м'яку, приємну на дотик ортопедичну подушку у вигляді кумедного кота. – Кір, тримай. Підклади під спину або під голову, бо на цих вибоїнах Геннадій витрусить із тебе всю душу.

Кіра здивовано взяла подушку-кота, притискаючи її до себе. Вона була неймовірно зручною.

- Дякую, Дан… - промовила дівчина, з теплою посмішкою подивившись на старшого брата. – Ти просто мій рятівник. Поруч із деякими елементами хаосу, ти здаєшся єдиною адекватною людиною в цьому радіусі.

- Звертайся, - посміхнувся Дан і знову повернувся до ноутбука. – Я за гуманізм та комфорт у подорожах.

- Ой, дивіться на них, знайшли одне одного, два клуби любителів занудства, - буркнув Яр, демонстративно надувши губи. – Подушечки, тиша… Ви в експедицію їдете чи в санаторій для пенсіонерів?

- Ми їдемо працювати, Яр. Слово, яке тобі явно не знайоме, - відрізала Кіра, зручно вмостившись на подушці. Про себе вона відзначила: Дан – неймовірно милий, вихований і турботливий хлопчина. Ідеальний партнер для будь-якої поїздки. А Яр… Яр – це просто катастрофа в шкірянці, яку хочеться придушити кожні п'ять хвилин.

Проте радіти комфорту Кірі довелося недовго.

Дорога ставала все гіршою, багнюка після недавніх дощів перетворилася на справжнє місиво. Раптом Геннадій видав дивний звук, схожий на тяжке зітхання, колеса шалено закрутилися на місці, розбризкуючи бруд навколо, і машина з глухим стуком сіла на пузо… і двигун заглух.

У салоні знову повисла тиша. Дорожна романтика закінчилася.

- Ну що, Яр, - Кіра повільно повернула голову до водія, а її голос став небезпечно тихим. – Де там твоє «проїде по будь-якій дорозі»? Це, по-твоєму, палац Даховських? Щось він занадто рідкий, коричневий і тхне багном.

Яр кілька разів спробував завести машину, але колеса лише безпорадно шліфували багнюку, закопуючись ще глибше.

- Ну що ж… - Яр визирнув у вікно. – Здається, Геннадій вирішив прийняти грязьові ванни. Це корисно для суглобів...

- Яр!!! – крикнула Кіра так, що з найближчого дерева злетіли птахи. – Ми застрягли посеред лісу!

- Без паніки! Зараз усе вирішимо, - Яр швидко вискочив із машини, одразу ж по кісточки провалившись у жижу. – Оу. Як свіженько. Дан, згортай свою контору, тут потрібна груба чоловіча сила.

Дан зітхнув, акуратно закрив ноутбук, сховав його в рюкзак і теж вийшов на вулицю, гидливо обходячи калюжі. Вони з Яром підійшли до задньої частини буса.

- Давай, на три-чотири піднажмемо! – командував Яр, упершись брудними руками в кузов. – Три, чотири, тисни!

Брати напружилися, Геннадій заревів, колеса крутилися, але машина не зрушила ні на сантиметр. Натомість з-під заднього колеса вирвався фонтан рідкого багна, який акуратно і щедро облив Дана з ніг до голови. Блондин застиг, дивлячись на свою колись чисту куртку.

- Яр, - тихо і злісно промовив Дан. – Якщо я тебе зараз уб'ю, поліція мені нічого не зробить. Це буде самооборона. І мене виправдають на суді.

- Ну вибач, братику, фізика – штука сувора! – крикнув Яр, розвівши руками. – Нам не вистачає маси! Нам потрібен третій! Кіро, виходь!

- Що?! – Кіра висунулася з вікна. – Я не буду штовхати цю тарадайку! Я в білих кросівках і світлих джинсах!

- Якщо ми тут залишимося, твої світлі джинси стануть твоєю єдиною одежею на найближчі три дні, поки нас не знайдуть лісники! – парирував Яр. – Давай, крихітко, включай пригодницький дух! Нам потрібен твій психологічний тиск у фізичному еквіваленті!

Кіра простогнала від безвиході, зняла нову куртку, залишаючись у світлій футболці, і акуратно, кривлячись від огиди, ступила в грязюку. Кросівки миттєво стали сірими.

- Якщо я зіпсую речі, ти купуватимеш мені новий гардероб, - пригрозила вона, стаючи поруч із Даном.

- Домовилися, люба, купую все, аж до спіднього, - вишкірився Яр. – Тільки за умови, що ти мені все це продемонструєш. А тепер – разом! Три, чотири!

Вони натиснули щосили. Кіра вперлася руками, відчуваючи, як напружується кожен м'яз. Геннадій розгойдувався, але не піддавався. Раптом нога Кіри посковзнулася на мокрому корені, вона не втримала рівновагу і з усього маху полетіла вперед, чіпляючись за якийсь гострий залізний борт машини.

Почувся гучний, тріскучий звук тканини.

- Ой! – скрикнула Кіра, падаючи на коліна прямо в багнюку.

У цей же момент Геннадій таки спіймав зчеплення з сухою землею, і хлопці з тріском вирвали його з пастки, відпихнувши на рівнішу ділянку дороги.

- О, так! Ми зробили це! – закричав Яр, переможнo підкидаючи руки вгору. Проте, обернувшись, він раптово замовк.