Глава 2

- Крихітко, я розумію, що начальник в нас ти, але ж я маю хоча б знати, куди їду? – кивнув Яр, підмигнувши дівчині.

- Я не крихітка! Припини зі мною так розмовляти. Ми з тобою колеги.

- Добре, якщо це покращить тобі настрій, - посміхнувся Яр і звернув на стоянку біля заправки.

- Гей, ти куди зібрався? Я не планувала зупинку.

- Боюсь, її запланував Геннадій. Йому требі підкріпитися, та й мені не завадило б – мою каву ти ж випила. Тож доведеться почекати, - посміхався Яр, відверто дивлячись на коліна дівчини. – А коротенької спіднички у тебе немає? Люблю дивитись на гарні ніжки в поїздці.

- Яр, де твоя повага та елементарна ввічливість до жінок? – зітхнув Дан, відкинувшись на задньому сидінні. Та обернувся до Кіри. – Не звертай уваги на цього невігласа і бабія, він інколи забуває з ким має справу.

- О, невже ви обоє будете нудіти всю дорогу? – простогнав Яр, вискакуючи з машини і відправляючись заправляти бак.  

Кіра роздратовано провела рукою по обличчю, намагаючись вгамувати внутрішню бурю і нервово постукувала пальцями по своїй папці з маршрутом.

- Сім хвилин запізнення вранці, тепер незапланована зупинка на заправці… Ми вже відстаємо від графіку на двадцять п’ять хвилин! – майже в розпачі прошепотіла вона, заглядаючи в екран телефона. – У мене перша зйомка в замку прив’язана до правильного сонячного світла! Дан, ти розумієш, що твій брат просто руйнує мій проект?

- Кіро, дихай, - м'яко промовив Дан із заднього сидіння. Його голос звучав настільки спокійно, що дівчині на мить здалося, ніби вона на сеансі у психотерапевта. – По-перше, Геннадій – машина примхлива, і якщо його не заправити зараз, ми застрягнемо посеред траси. І тоді ти втратиш значно більше, ніж двадцять хвилин. По-друге… ну, Яр просто любить привертати увагу. Не приймай це близько до серця.

- Не приймати? – Кіра різко розвернулася до нього, підтиснувши губи. – Він назвав мене крихіткою, розкритикував мій одяг і навіть не намагається поспішати, коли на кону моя кар’єра! А оце твоє зауваження щодо уваги зараз доведе мене до сказу.

Дан тихо рассміявся, прикривши рота долонею.

- Я можу позичити тобі блокнот, щоб ти виплеснула туди свій гнів. Кажуть, допомагає.

- Дякую, у мене є свій, - буркнула дівчина і відвернулася до вікна.

Через велике скло заправки було чудово видно все, що відбувалося всередині. Розплатившись за бензин, Яр, здається, і не збирався повертатися до машини. Він вальяжно сперся ліктем на стійку кав'ярні, очікуючи на своє замовлення. Перед ним стояла молоденька дівчина-касир у фірмовій кепці, яка вже заливалася рум'янцем і сором'язливо ховала очі, поки Яр щось натхненно їй розповідав, активно жестикулюючи руками.

Кіра відчула, як у ній закипає праведна злість і остаточно здають нерви.

- Ні, ви тільки подивіться на нього! – обурилася дівчина, тицяючи пальцем у бік скла. – Він не просто не поспішає, він там кастинг влаштував! Дан, твій брат не пропускає жодної спідниці! Вона йому зараз каву повз склянку налляє, а він і радий.

- О, бачу, процес пішов, - з посмішкою прокоментував Дан, навіть не піднімаючи очей від свого ноутбука. – Це його звичний стан. Якщо Яр не фліртує хоча б раз на годину, у нього починається кисневе голодування.

- Це непрофесійно! – Кіра аж підстрибнула на сидінні. – Ми на роботі! Я найняла оператора, а не березневого кота!

Вона рішуче відчинила двері машини, збираючись вийти і влаштувати Яру публічний прочухан, але Дан встиг перехопити її за лікоть.

- Чекай, Кіро. Повір мені як старшому брату: якщо ти зараз прийдеш туди і влаштуєш сцену, він почне фліртувати ще й з тобою, просто щоб подивитися, як ти червонієш. Тобі воно треба?

Кіра завмерла з напіввідчиненими дверима. Потім повільно повернула голову до Дана.

- Тобі не здається, що твій брат – просто невихований нахаба?

- Здається. Я живу з цим більше двадцяти років, - зітхнув Дан, відпускаючи її руку. – Але знімати він вміє як бог. Навіть Михайло Борисович це визнає. Тому просто перечекай цю бурю. Дивись, він уже йде.

Двері заправки відчинилися, і на вулицю вийшов Яр. У одній руці він тримав великий паперовий стакан, а в іншій – два французькі хот-доги. На його обличчі сяяла така задоволена посмішка, наче він щойно виграв мільйон у лотерею. Він підійшов до машини, закинув хот-доги через вікно на заднє сидіння Дану і всівся на місце водія.

- Ну що, зануди, скучили? – бадьоро запитав він, закриваючи двері. – Геннадій ситий, я з кавою, Дан з їжею. Кіро, чому у тебе такий вигляд, наче ти плануєш мене вбити і заховати труп у найближчому болоті?

Кіра насупилася, дивлячись, як Дан на задньому сидінні спокійно розгортає паперову серветку.

- Яр, ти провів там п’ятнадцять хвилин! – випалила Кіра, ледь стримуючи крик. – П’ятнадцять хвилин! Ти міг просто взяти каву і вийти! А натомість? Ти приніс своєму брату подвійну порцію фастфуду замість нормального сніданку?

Яр на мить замерз, тримаючи руку на кермі, а потім невимушено знизав плечима і хитро глянув на неї через дзеркало заднього виду.

- Ну-у... взагалі-то, один із них призначався для однієї дуже серйозної журналістки, яка напевно зранку забула поїсти через свій ідеальний графік і тепер така сердита. Але оскільки ця журналістка зустріла мене поглядом професійного кіллера, я вирішив не ризикувати своїм життям. Дан у нас хлопець великий, він з'їсть навіть образи.

- Гей, я взагалі-то все чую, - подав голос Дан, уже жуючи перший хот-дог. – І за машину я б узяв три. Але так і бути, за Юлину інформацію про об'їзд – зараховано.

Кіра відчула, як щоки раптом зрадницько обпалило рум'янцем. Тобто, поки вона тут будувала з себе залізну леді, цей нестерпний бабій... просто подумав про її сніданок?

- Тримай, - прожувавши, протягнув один з хотдогів Дан. – Дорога довга, нам всім треба сили в поїздці з цим бешкетником.

- Я взагалі-то налагоджував соціальні зв’язки, - абсолютно серйозно відповів Яр, заводячи мотор. Машина знову голосно чхнула і рушила. – Між іншим, Юля – так звати ту милу німфу за прилавком – розповіла мені, що на трасі далі ремонт дороги, і якщо ми поїдемо за твоїм ідеальним маршрутом, то застрягнемо в заторах на дві години. Тому вона порадила об'їзд через старе село. Бачиш? Мій флірт щойно врятував твою журналістську шкуру, крихітко.