Глава 1

Кіра натхненно шепотіла губами вивчені напам’ять слова відеоролика, що звучав на екранах. Вона була в захваті від власної журналістської роботи яку виконувала останні місяці. Її дипломний проект був першим, котрий погодились переглянути та оцінити члени комісії на чолі з деканом. І нічого дивного, Кіра завжди і в усьому старалась бути першою. Тож ніщо не могло затьмарити цей момент її тріумфу.

Ніщо… крім голосного хрюка декана, що сидів у темряві позаду неї та хропів останні десять хвилин, викликаючи у дівчини нервовий тик.   

- О, досі йде… - здивувався декан, різко прокинувшись від власного храпу. Та повернувся до одного з членів комісії поруч, шепочучи, як йому здавалось, максимально тихо та непомітно. – Денис Арнольдович, я пропустив щось важливе? Що дивимось?

Викладач поруч позіхнув і голосно видихнув:

- Не хвилюйтесь, Михайло Борисович, можете спати далі. Нічого цікавого.

- Хм, шкода. А виглядала такою перспективною дівчинкою, - прошепотів декан і знову мірно засопів, зовсім не помічаючи, як Кіра мало сльозами не обливалася, добре розуміючи – це провал.

Годину потому, стоячи в кабінеті декана журналістського факультету, Кіра усіма зусиллями стримувала істерику.

- Михайло Борисович, це місяці роботи, я не вилазила з книг та інтернету, перелопатила стільки інформації! Це гарна, цікава тема! Я стільки сил в неї вклала! І презентація чудова і…

- Вона нудна і нецікава, Кіро Олегівно, - обірвав декан емоційний спіч дівчини. – Може проблема якраз в тому, що ви читаєте, аналізуєте і збираєте інформацію, сидячи в інтернеті? Та й відео у вас було застаріле і… сумне. Впевнений, з вас вийде гарний журналіст, але грант від університету такий проект не отримає. Тож… бажаю удачі, дорогенька.

В цей момент Кіра відчула, як земля йде у неї з-під ніг.

- Ні, Михайло Борисович, так не можна! Я ж єдиний серйозний претендент на грант! Ви ж самі знаєте, на що я здатна! Всі ці роки я вигризала своє місце в журналістиці! Я на нього заслужила! Дайте мені ще один шанс! Час же є! Ще кілька тижнів до кінця дипломної роботи! Я впевнена, що можу краще! Ви й самі це знаєте! – схвильовано вибухнула Кіра, розуміючи, що не дозволить зруйнувати своє майбутнє.

Чоловік зітхнув, дивлячись в сині очі дівчини і покачав головою.

- Кіро… я знаю, що ти талановита дівчина. Я дійсно впевнений, що в тебе є майбутнє в журналістиці. Але я не впевнений, що цей час тобі допоможе…

- А ви дозвольте мені себе показати… більшого я не прошу!

- Хм, більшого вона не просить, - посміхнувся декан і повернувся до вікна, задумавшись. – Ось, що… я дам тобі кращого оператора з технікою і машиною. І якщо ти знімеш вірусний, хайповий цикл репортажів про найдивніші та містичні місця регіону, збереш аудиторію та перегляди, зацікавиш молодь та привернеш увагу до вузу, обіцяю, ти не тільки грант отримаєш, а й престижну практику на телебаченні. Я про це подбаю.

- Домовились! – гарячково кинула дівчина, поки декан не передумав. – Дякую! Обіцяю, ви не пожалкуєте!

- Сподіваюсь, - хмикнув чоловік і кивнув. – Я сповіщу оператора, він з тобою зв’яжеться. А поки іди, продумай маршрут і місця України, які зацікавлять аудиторію і будуть варті уваги молоді.

З кабінету Михайла Борисовича Кіра вилетіла, мало не попискуючи від радості, вже й забувши про провальний проект і подумки готуючись до нового.

- Ну що там, як пройшло?! Відео сподобалось? – схвильовано викрикувала мати Кіри з телефону.

- Не зовсім, - зітхнула дівчина, поспішаючи додому.

- Не зрозуміла?

- Я провалилася. Але мені дали другий шанс. Думаю, завтра поїдемо знімати.

- Що знімати?

- Містичні та загадкові пам’ятки і місця України.

- Які пам’ятки?! Ти ж нікуди раніше не їздила! – мало не пищала Юлія Сергіївна.

- Значить прийшов час. Сама ж говорила, що я засиділась. Ось, прокочусь.

- Дивись, щоб тебе не прокотили! І я не мала на увазі розсікати по країні незрозуміло де і з ким… А з ким, до речі?    

- Оператор і я.

- Який оператор?

- Ще не знаю.

- Не знає вона… Хоча, зрозуміла, ми з батьком візьмемо відпустку і поїдемо всі разом! Ще не вистачало, щоб з тобою щось трапилось в тих нетрях!

- Припини мама, я вже не маленька, давно за двадцять, і в нетрі лізти не збираюсь, - розсміялася Кіра.

- Ти для мене будеш завжди дитиною! Неважливо скільки разів тобі стукне по двадцять.

- Добре. Але їду я сама, змирись з цим. Все, потім поговоримо, - кинула Кіра і попрощалась, поспішаючи в комп’ютерний клас складати маршрут.

Справа здавалась дійсно нелегкою, треба було все продумати і обрати дійсно цікаві місця. Інакше відео могли просто не залетіти. І тоді всі роки роботи підуть коту під хвіст, як і її омріяна кар’єра.   

А от з ким їй доведеться відправитись в подорож, Кіра ще не знала, хоча і здогадувалась, що декан збирався домовлятись з факультетом телебачення. А хто у них там найкращий? Кіра на мить спохмурніла, підтиснувши губи, та мотнула головою, вирішивши не відволікатись – маршрут треба було продумати з точністю до хвилини, бо часу у неї залишалось небагато, та й зібрати речі в дорогу, не забути нічого… Справ у дівчини вистачало, як і бажання відзначитись. Тож у майбутнє вона дивилась з надією та сподіваннями. Хоча ще й не знала, що подорож її чекає непроста, насичена подіями та емоціями…