Глава 9

Пізнього вечора в суботу втомлена прибиранням Ірма лежала на дивані, дивилась в телевізор і міркувала про те, одягне завтра на святковий обід. Ганнуся поки що не телефонувала, на годиннику була десята вечора, і Ірма навсправжки замислилась над тим, щоб подзвонити подрузі.

Та щойно телефон опинився в її руках, як одразу завібрував. Ірма аж сіпнулась від несподіванки. Невже Ганнуся? Але ні. На екрані світилося коротке «Федь».

— Привіт, — першою привіталась Ірма.

Це було дивно, але за ці два дні вона майже не згадувала про нього. Пояснити це Ірма могла лише одним — вона не хотіла на нього сердитись, та все ж сердилась. Питання — чи варто продовжувати?

— Привіт. Ти як? — пролунав в трубці приємний чоловічий голос. Не такий приємний, як у Мовчана, і не настільки густий… Що це з нею?

— Нормально, — промовила і замислилась, щоб ще таке сказати?

— А голос в тебе не дуже веселий.

— Якось не мала часу веселитись. Прибирала увесь день. Втомилась.

— А… як пройшла вечірка?

От навіщо він про це? Наривається?

— Нормально пройшла, попри те, що… — Ірмі не хотілося з’ясовувати стосунки. — Минула, та й усе. Було багато гостей, бутерброди. Ну…

Вперше Ірма розмовляла з Федором наче з чужим. Невже вони й раніше так само балакали? Навряд чи… Хоча, коли вони зустрічались наодинці, то майже не розмовляли, а якщо з ними була Ганнуся, то говорила в основному вона.

— Ти була… з кимось?

Нормальне таке запитання.

— А хіба не ти мені таке запропонував?

— Чого ти сердишся? Хіба я не маю права знати?

Яка різниця, має він право, чи не має. Федь все одно дізнається, з ким вона прийшла на вечірку. Йому обов’язково про це розкажуть.

— З Мовчаном.

— З ким, з ким?

— З братом нашої Ганнусі.

— Але ж… Хіба він повернувся? Ганнуся нічого мені не казала.

— Мовчан повернувся якраз після того, як ти відмовився мене супроводжувати. До речі, а чому Ганнуся мала тобі про це доповісти? Ви з нею бачились? Без мене?

Не те щоб Ірма ревнувала. Вона довіряла своїй найкращій подрузі. Але це була якась… дивна заява, адже Федір був її, Ірми, коханець. Чи вона якось неправильно міркує?

— Не бачились. Ми розмовляли телефоном.

— Ганнуся тоді зателефонувала? Навіщо?

— Це я їй зателефонував. У п’ятницю. А що, не можна? Ми ж ніби друзі.

Цікаве запитання. І часто вони ось так спілкуються за її спиною? Треба буде поцікавитись у Ганнусі.

— Про що говорили, якщо не про Мовчана?

— Ти мене допитуєш, чи ревнуєш?

— Я цікавлюсь. Ти ж поцікавився, з ким я пішла на вечірку. Я тобі чесно відповіла.

— Та ні про що особливе. Якщо тобі цікаво, то про твою вечірку й не балакали.

Розмова ставала все дивнішою.

— А про що?

— Ну, про те, як минув день. А ще я розповів Ганнусі про фільм, на який хочу тебе запросити у неділю. То у нас все за планом? Спочатку ресторан, потім кінотеатр, а після нього — до мене. Чи до тебе?

Цікавим було й те, що Ірма жодного разу не подумала про те, що неділями традиційно зустрічається з Федором.

— Федь, розумієш…

— Що знову?

— Завтра мій батько продовжує святкувати день народження і… — Ірма мало не прикусила язика, коли хотіла промовити «нас». Зрештою, це ж не буде брехнею, якщо вона промовчить про Мовчана, адже батько запросив його особисто. Хіба ні? — … мене запрошено на обід.

— На обід — це не на вечерю, — після помітної паузи зауважив Федь. — Ми можемо зустрітись пізніше. Одразу підемо в кіно.

— Федь, я не знаю, коли все закінчиться. А ще не хочу йти раніше, ніж батько буде готовий мене відпустити. Вчора він дуже сумував. Загалом, мені не дуже сподобався його настрій, і тому…

— Ірмо, твій батько — серйозний дорослий чоловік. Він має дружину і може обійтися без твоєї опіки. Я ж тобі своїми батьками не набридаю.

То вона йому набридає?

— Тобто, мій батько обійтися може, а ти — ні? Якби тобі захотілося розповісти про своїх батьків, я б тебе вислухала. Якби ти потребував допомоги, то я б допомогла. Але ж ти ніколи про них не говориш. Я їх жодного разу не бачила, хоча ти з моїми знайомий! Федоре, у мого батька ювілей. Я хочу, щоб він був щасливий і здоровий. І якщо для цього треба пожертвувати одним  нашим спільним днем, я це зроблю. Тим більше, що за останній рік не пропустила жодної неділі наодинці з тобою!

Почала Ірма цю тираду спокійно, а завершила доволі емоційно. Їй навіть захотілося вимкнути телефон. А ще сильніше — вилаятись. Від останнього зупиняли лише настанови матусі.

Поки Ірма подумки рахувала до десяти та міркувала над тим, щоб продовжити ланцюжок до двадцяти, Федір теж мовчав, а потім примирливо промовив: