Глава 7

Ірма

Вони з Мовчаном вже не тільки з’їли по декілька чудернацьких і страшенно дорогих канапок, але й відтупцювали два танці. От тільки не за правилами, бо не вміли танцювати ані чарльстон, ані танго. Щоправда, жоден з присутніх теж цього не вмів, тому кожна пара рухалась під музику як вміла.

Та попри це танцювати з Мовчаном було приємно. Він мав гарне відчуття ритму та надійно тримав партнерку в руках. А от Ірма примудрилась декілька разів наступити на його начищені до глянцю туфлі, і кожного разу ніяковіла та жартувала над собою. В ці моменти погляд Мовчана ніби теплішав, а на губах з’являлась невимушена посмішка. Це так йому посувало, що Ірма заледве втримувалась від спокуси наступити на його ногу навмисно.

Потім вони вирушили на екскурсію. Ірма запропонувала Мовчану оглянути будинок Возняків. Не тільки ті дві кімнати, які були доступні гостям, але й дещо ще. До прикладу, свою кімнату, котра й досі належала їй.

Тут було доволі скромно, зате просторо — вузьке ліжко, шафа для одягу, письмовий стіл, зручне крісло, в якому Ірма іноді засинала, торшер, етажерка з книжками, квітчасті штори та маленький килимок біля ліжка. Мовчан оглянув кімнату мовчки та кивнув. Що це мало означати, Ірма не здогадалась, але сподівалась, що нічого поганого.

Вона зітхнула з полегшенням, коли побачила, що бодай тут усе залишилось так, як було раніше. Мабуть, Ніна не наважилась щось тут змінювати, або батько не дозволив. Треба все ж іноді тут з’являтись, щоб Ніна пам’ятала, хто в цій кімнаті спить. Чи навпаки — не нагадувати їй про цю кімнату взагалі.

Ірма провела Мовчана на веранду, звідки можна було б побачити сад, щоправда, зараз ще зовсім похмурий через пору року та час доби. Проте Ірма з задоволенням та трохи з сумом розповіла, як вони з батьком садили там дерева, а матуся доглядала квітник. А ще в саду була альтанка та гойдалка. Треба буде якось прийти сюди вдень, щоб побачити, що там залишилось.

Кінцевим пунктом їхньої подорожі будинком стала кухня — світла та простора. Зараз тут поралась кухарка Василина, яка з посмішкою відповіла на їхнє вітання. Цю жінку Ірма пам’ятала. Зазвичай Фаїна Возняк просила її про допомогу, коли в домі очікувалось багато гостей. Виходить, що і Ніна оцінила хист Василини. А загалом, кухня теж змінилась мало. Принаймні, поки що.

Вони з Мовчаном знову підійшли до столів, а Ірма негайно почала шукати тему для розмови. Їй не хотілося, щоб Мовчан занудьгував і захотів додому. Щоправда, дотепер він жодного разу не натякнув, що збирається їхати, і побрехеньки Ірми слухав досить уважно. Про що Мовчан міркував у ці миті, здогадатись було важко, однак Ірмі все одно подобалось, як він на неї дивився. Здебільшого це додавало їй красномовства, але іноді, на щастя нечасто, вводило в ступор, і тоді її серце починало калатати, як ненормальне. Жоден чоловік так на неї не впливав. Чому вона так на нього реагує, незрозуміло. Може матуся права, і вона його боїться?

— Як тобі вечірка? — поцікавилась Ірма та зробила ковток шампанського, яке в перерві між танцями розносив залом офіціант.

— Вечірка? Та нічого так. Може бути, — промовив Мовчан і вкотре оглянув залу. — Мені здається, чи людей побільшало?

Ірма хмикнула.

— Мені теж так здається. Декого з новеньких я десь бачила, а загалом тут присутні незнайомі мені люди. З центру немає нікого. Хочеш канапку з лососем?

Мовчан похитав головою.

— Мені досить. Я б краще поласував тортом, який бачив на кухні.

Він несподівано всміхнувся наче маленький бешкетник, і Ірма розсміялась.

— То ти ласун?

— Ще і який.

— Вибачте, що заважаю вам веселитись, — несподівано пролунало поруч. Коло них зупинилась Емма Довжинська, лікар-терапевт і чарівна брюнетка. Лише хвилину тому Ірма сказала, що з травматологічного центру гостей немає, і на тобі. — Мовчан? Привіт. Я побачила тебе здалеку, але не повірила своїм очам. Коли ти повернувся?

То вони знайомі? Ірма поглянула на Мовчана. Вираз його обличчя не змінився. Майже. Він лише примружив очі.

— Привіт. Нещодавно, — відповів стримано.

— Ти досі такий самий мовчазний, — всміхнулась Емма та поглянула на Ірму. — То ви… сьогодні пара? Чи загалом… А куди ви поділи Федора?

Ну от, знову.

Поки Ірма думала, що відповісти, Мовчан видав:

— Так, пара.

І розумій, як хочеш. Браво, Мовчане!

На обличчі Емми промайнув якийсь дивний вираз.

— Тоді не заважатиму. Але сподіваюсь на спільний танець, — всміхнулась Емма та несподівано поцілувала Мовчана в щоку. — Чекатиму.

Що означає «чекатиму»? Тобто, Мовчан не має права не запросити? Але він тут не з нею? До речі, з ким Емма прийшла? Адже вона мусить мати пару.

— То ви знайомі? — поцікавилась Ірма, намагаючись визначити, з ким тут Емма.

— Ми навчались в одній групі.

Усього лише? А здалося, що не тільки навчались. Щоправда, коли Ірма почала працювати в центрі, Емма була заміжня, але зараз вже розлучена. Це погано. Чому саме погано, замислюватись Ірма не хотіла.