Глава 4

Ірма зустрілась з мамою прямо в її крамничці. Не везти ж усе добро додому, щоб поміряти. Для цього не одна валіза знадобиться.

Фаїна Возняк повісила на двері табличку з надписом «Зачинено», вимкнула світло в головному залі та покликала доньку в кімнатку, доступну лише господині крамниці та нечисленному персоналу. Фаїна вже відпустила усіх додому, тож вони залишились тут лише удвох.

В кімнаті приємно пахло кардамоном. Ніякої затхлості не було чути. Матуся приділяла цьому особливу увагу. Ірма з цікавістю оглянула ніби й знайому та водночас трохи іншу обстановку. Вона давно тут не була, а от в дитинстві зазирала частенько. Приходила після школи та навіть робила в затишній кімнатці уроки, сидячи за круглим столиком, при світлі, що линуло з красивого торшера якоїсь вінтажної лампи.

Тоді Ірмі здавалось, що вона в якомусь незвичному, навіть чарівному місці — можливо навіть у казці. Навколо лежали різноманітні гарненькі дрібнички — вазочки, бонбоньєрки, скриньки, статуетки, гребінці, серветки та ще купа усього. Ірма навіть назв усіх не знала. На стінах висіли картини та гобелени, під стінами стяли комод, диванчик, шафа та буфет. А чай вони з матусею пили з елегантних порцелянових чашок з милими візерунками. Як же це було давно! А потім Ірма захопилась медициною та перестала цікавитись красивими речами.

— Доню, щось не так? — поцікавилась матуся, відчиняючи шафу. — Може спочатку вип’ємо чаю чи кави?

— Ні, не хочу нічого. Першим ділом примірка.

— Гаразд. Підходь ближче. Спочатку визначимось з кольором, бо у мене тут різні варіанти…

Ірма підійшла до шафи, поглянула на тканинне різнобарв’я та здивовано вигукнула:

— Ого! Коли ти встигла усе це знайти?

— Дещо було в скрині, — Фаїна вказала на старовинну різьблену скриню з інкрустацією, що стояла під стіною. — Давненько туди не заглядала. Влітку треба буде все провітрити та просушити. Там такі гарні сукні!

— Якщо знайду час, обов’язково тобі допоможу. А решта звідки?

— Зателефонувала колегам з нашого антикварного товариства, і вони мені дещо підкинули. Так що вибір доволі непоганий.

— Це точно! — Ірма захоплено провела рукою по чарівних тканинах. Як же давно вона не ходила по крамницях! Треба буде надолужити. Якщо, звісно, знайдеться час. Її погляд зупинився на чомусь смарагдовому, бордовому та темно-синьому. — Першим ділом я б приміряла ось ці.

Матуся кивнула та почала знімати вішаки.

— Переодягайся.

Смарагдова сукня майже до щиколоток з тонкої, але непрозорої жакардової тканини була прикрашена темно-зеленим, майже чорним, дуже гарним мереживом, а рукави з ажурної тканини розширялись біля зап’ястків воланами.

— Ну як? — поцікавилась Ірма, розглядаючи себе в трюмо на увесь ріст.

— Дуже гарно. І доволі скромно. Все закрите.

Ірма засумнівалась, що «все закрите» — саме те, що їй завтра потрібне.

Вона зняла зелену сукню та взялася приміряти синю. Ця була з коротким прозорим рукавчиком, а спідниця складалась з декількох шарів шифону. І найголовніше — задрапірований ліф дуже ефектно підкреслював груди. Ірма навіть не підозрювала, що вони у неї… ось такі!

— А ця як? — вона спробувала трохи підтягнути сукню догори, бо не звикла ходити з глибоким декольте.

— Дарма стараєшся, — всміхнулась матуся. — Там такий крій, що не вдасться. До того ж тобі так гарно. Ефектно.

«Аж занадто», — подумала Ірма та потягнулась за бордовою сукнею. Вона була навіть не бордового, а радше кольору добре вистояного червоного вина. Рукавчиків тут теж не було, однак виріз на спинці виявився глибшим, ніж спереду. Крій робив помітними груди, але вони ховались під шаром шовковистої тканини, оздобленої вишивкою, бісером та стеклярусом.

Ірма дивилась в дзеркало і сама собі подобалась.

— Гадала, що вона виглядатиме занадто яскраво. Але, здається, що ні.

— Якраз настільки, щоб бути помітною та при цьому елегантною, — додала Фаїна Возняк.

— Ти теж вважаєш, що це те, що мені потрібне?

— Ніби для тебе пошита. Інші мірятимеш?

— Ні, — похитала головою Ірма. — Чим більший вибір, тим важче вибрати.

Матуся кивнула.

— Тоді переодягайся, бо нам ще треба поглянути на чоловічі костюми.

— Ой, точно! Ледве не забула.

Ірма обережно зняла сукню. Поки вона одягала светр та штани, в яких прийшла, Фаїна Возняк упакувала сукню в спеціальний чохол і витягнула з шафи смокінги.

— Тут вибір, на жаль, невеликий. Ти казала, що зріст — метр вісімдесят п’ять?

— Приблизно, — підтвердила Ірма, розглядаючи костюми, які матуся розклала на дивані. — Я мушу дивитись на Мовчана ось так, — вона задерла голову.

— Ганнуся не така висока, — зауважила Фаїна Возняк.

— Так, вони дуже мало схожі.

— Тоді вибирай сама.

Ірма почергово брала до рук смокінги та намагалась уявити, що в них одягнений Мовчан. Це було важко, бо вона жодного разу його не торкалась. Майже, бо на весняному балу вони танцювали вже дуже давно. До того ж Мовчан помітно змужнів. Врешті-решт Ірма зупинилась і розвела руками.