Глава 2

Ввечері того ж дня Ірма прийшла в дім, де провела своє дитинство. Зараз тут мешкала її матуся, але й Ірма забігала сюди щонайменше раз на тиждень.

Колись це затишне гніздечко плекали її дідусь та бабуся. Саме дідусь, Орест Закревський, започаткував  травматологічний центр, який тепер належав Степанові Возняку. На жаль, дідуся та бабусі Ірми на цьому світі вже не було. До розлучення своєї доньки дожила тільки бабуся, але й вона вже більше про це не хвилювалась. Тож тепер господинею старого будинку була лише їхня донька — Фаїна Возняк.

Ірма повільно пройшла вимощеною камінням доріжкою до різьблених дверей. На дворі стояв березень, але попри доріжку вже цвіли примули та загадкові зелені, білі та рожеві чемерники. Їй було ще трохи видно, поки на землю не опустилась темрява.

У вікнах горіло світло, тож матуся вже вдома, що дуже доречно, бо Ірма забула зателефонувати та попередити, що прийде. Зрештою, це було необов’язково, бо Ірма мала власний ключ, проте вона конче хотіла побалакати з матір’ю.

Ірма відімкнула двері та увійшла до темного передпокою, зняла пальто й чоботи та взула улюблені кімнатні капці з м’якого зеленого велюру. З кімнати линула музика. Точніше, це був спів. Французькою лунав низький приємний чоловічий голос.

Ірма зазирнула до вітальні. Там все залишилось таким, яким було ще при бабусі. Її донька нічого не поміняла в пам’ять про своїх батьків. До того ж навіщо щось змінювати, коли й так затишно та гарно?

Фаїна Возняк сиділа в кріслі та читала книжку. У свої майже п’ятдесят років вона все ще була надзвичайно вродливою жінкою. Укладене сиве волосся майже до плечей надавало їй шарму та елегантності. Матуся принципово його не фарбувала. Ірма знала, що на доглянутім обличчі вже є трохи зморшок, але здаля їх зовсім не було помітно. Фаїна навіть вдома ніколи не носила халати, а надавала перевагу елегантним сукням. Її гармонійний образ у всіх викликав лише повагу та захоплення. Ірма навіть іноді жалкувала, що так мало на неї схожа, зате багато чим вдалася до татуся. Можливо, саме тому батьки й розлучились, що були настільки різними?

— Привіт, — промовила Ірма тихо, бо матуся досі її не помітила.

— О, вітаю! — Фаїна Возняк відклала книжку, попередньо скориставшись справжньою естетично привабливою закладкою. — Доню, ти не голодна?

Ірма похитала головою та увійшла до вітальні. З розгону всілась на диван.

— Ми з Ганнусею зустрічались у кав’ярні та пристойно повечеряли.

— Гарна дівчинка — твоя Ганнуся. Як вона? Заміж ще не зібралась? — поцікавилась матуся.

— Ще не знайшла, як вона каже, саме того.

— Якщо не даватиме нікому шансу, то й не знайде. Але це її справа. Як ти? Як твоя робота? Є якісь новини?

Ірма проігнорувала два перші запитання та почала з теми, яка найбільше її хвилювала.

— Хіба батько тобі не сказав?

— Що саме? Ми вже давненько з ним не спілкувались.

— Ніна вигадала новий формат для святкування його ювілею.

— Ти про це? Ні, твій батько нічого не казав. Але Ніна особисто мені зателефонувала та попередила, що вечірка буде в стилі двадцятих років минулого століття. І що вони зі Степаном очікують побачити мене на святі з партнером для танців.

На обличчі Фаїни Возняк з’явилась легка усмішка. Здавалося, що вона завжди вище усіх можливих інтриг. Навіть тоді, коли довідалась, що її колишній чоловік знову одружується і з ким саме збирається поєднати життя, Фаїна лише підійняла брови й промовила «Цікавий експеримент». 

— Особистий дзвінок першій дружині свого чоловіка… Як мило! Ви ж не подруги та й ніколи ними не були. От же ж… хамка, — пробурмотіла Ірма. — Ти задовольнила її цікавість?

— Щодо партнера?

Фаїна граційно підвелась з крісла. Вона усе так робила — плавно, витончено, практично досконало. Принаймні Ірмі так завжди здавалось. Вона підозрювала, що її матуся й танцювала краще за неї. Проте Ірма ніколи їй не заздрила — вона нею пишалась.

— Саме так.

— Лише сказала, що прийду. Без подробиць та уточнень. Не знаю тільки, чи це задовольнило Нінину цікавість.

На відміну від Ірми, яка привела її у свій дім, Ніна ніколи не подобалась її матусі. Щоправда, інтелігентна жінка ніяк це не пояснювала. Можливо хотіла, щоб Ірма сама усе зрозуміла, бо юні та запальні зазвичай переконані, що вони найрозумніші. Виходить, що у її матусі значно краща інтуїція, ніж у неї.

— Ти й не мусиш, — відреагувала Ірма.

Саме тому вона ніколи не цікавилась, чи у її матусі хтось є.

— Годі про неї. — Фаїна Возняк рушила до кухні. — Я хочу кави. Ти будеш?

— Буду.

— Трохи посидь. Дати тобі глянець? До речі, у мене є кураб’є  (східні солодощі у вигляді пісочного печива — прим. автора).

— Ні, не хочу глянець. Краще ходімо разом. Побалакаємо в кухні, — Ірма теж підвелася з місця.

— То це ще не все про ту вечірку?

Ірма зітхнула.

— На жаль, ні. Музику вимкнути не хочеш?

— Тобі заважає?