Глава 1

— Вітаю, тату! — Ірма, як зазвичай, перед початком робочого дня увійшла до його кабінету, рішуче прокрокувала до великого письмового стола та поцілувала батька в щоку. — Як настрій? Як справи?

Степан Возняк теж, як зазвичай, взяв доньку за руку, а іншою поплескав зверху. От і всі ніжності.

— Справи — наче годинник. Як заведеш, так і підуть.

Батько вже влаштувався за комп’ютером і переглядав останні новини. Він не любив читати в телефоні. Ірма обійняла його за шию та притулилась головою до вже сивої голови. Запитала:

— Що цікавого пишуть?

— Для кого цікавого?

— Для тебе.

— Завтра обіцяють ожеледицю. І так — цілісінький тиждень. Падатимуть не тільки дощ, а потім сніг, але й перехожі. Так що є ймовірність, що роботи нам суттєво додасться.

Степан Возняк був травматологом і вже десять років володів травматологічним центром, а Ірма працювала тут лікарем-фізіотерапевтом та реабілітологом.

— Першим це відчує міський травмпункт, — зауважила Ірма.

— Так то воно так, але усі важкі та неоднозначні випадки все одно наші. Ти ж знаєш про угоду з мером. Вони на це спеціально виділяють кошти. Так що очікуємо.

— Тату, навіщо відтепер хвилюватись? Подібна ситуація у нас вже траплялась. А от твій піввіковий ювілей відбудеться вперше. Сподіваюсь, плани не змінились? Зустрічаємось післязавтра у твоєму заміському будинку?

Батько потер долонями своє обличчя.

— Зовсім забув тобі сказати.

— Про що?

— Так, зустрічаємося післязавтра за містом. От тільки Ніна запланувала вечірку в стилі двадцятих років двадцятого сторіччя. Всі запрошуються тільки з парою.

Ніна — це друга дружина Степана Возняка, яка була значно за нього молодша.

— Чого це раптом? — здивована Ірма випросталась і обійшла стіл. Сіла в крісло навпроти батька. — Ще два дні тому планувався святковий обід.

— А що тут такого? — Степан Возняк миттєво насупився та відкинувся на спинку крісла. — Ми лише відкоригували попередній план. Змістили час на вечірній. Дата ж залишилась старою і їй вже п’ятдесят років. Що тобі не сподобалось? Тільки конкретно, по пунктах.

Ірма могла б навести аргументи й по пунктах, тільки змісту в цьому не бачила. Коли батько починав захищати Ніну, то не сприймав нічого, щоб свідчило проти її намірів, слів чи дій. З одного боку це виглядало навіть мило, адже не кожен чоловік настільки відданий своїй дружині, але з іншого — створювало купу проблем для інших близьких Степанові людей.

Тепер Ірма мусить за два, точніше вже півтора дня відшукати відповідну тематиці сукню, а ще найти собі пару. Когось, хто погодився б піти з нею у пастку до лева. Навіть зі своєю донькою Степан Возняк не кожного разу та не на кожну тему спілкувався так спокійно, як сьогодні. Єдиною людиною, яка зараз мала на нього значний вплив і якій багато чого дозволялось, була його друга дружина.

Цікаво, кого Ніна хотіла спровокувати цього разу, визначивши нові правила — Ірму чи її матусю, першу дружину Степана? Звісно, це цілком могла бути і якась інша людина, адже Ніна — ще та інтриганка. Але якщо врахувати її непрості стосунки з Ірмою та Фаїною Возняк, то перше припущення було імовірнішим. Тому Ірма підвелась і всміхнулась.

— Мені все подобається. Я обов’язково прийду у шикарній сукні та з кавалером. — Батько примружився. Гадає, що це буде за кавалер? Ірма і сама цього не знала. Поки що. — А тепер біжу працювати. Як ти любиш казати: час — це гроші та репутація, а втрачений час — втрачені гроші та втрачена репутація.

— Саме так, — підтвердив батько.

Ірма всміхнулась ще ширше, надіслала батькові повітряний поцілунок та вийшла з кабінету. Прямуючи коридором, вона вже не всміхалась. Потрібною сукнею вона займеться у другій половині дня, або й завтра, а от що стосується кавалера… Ірма дістала з кишені телефон і знайшла потрібний номер. На екрані висвітилась заставка з милим сірим котиком.

— Добрий ранок, — у трубці пролунав приємний чоловічий голос. — Як справи?

— Привіт, Федь. Справи? — Ірма не знала, як втиснути в одне речення все, що хотіла сказати. — Зустріньмося в обід. Треба побалакати.

— Дуже треба? — з заминкою поцікавився Федір.

— Дуже, — підтвердила Ірма, нетерпеливо звіряючись з годинником. За декілька хвилин вона вже мала б оглядати пацієнта. — Приходь о першій годині дня на наше місце. Гаразд?

— Гаразд.

Цієї ж миті Ірма вимкнула телефон. Робота понад усе…

Федір Андрієнко був вродливим парубком. Ірма ще раз у цьому переконалась, коли побачила, як він прямує через усю кав’ярню до їхнього столика. Світле хвилясте волосся зачесане назад, блакитні очі, довгі вії, стрункий, елегантно одягнений… До речі, смокінг йому точно пасуватиме. Адже в ті часи на святкування, здається, одягали смокінги. Тоді доведеться подумати й про вбрання для кавалера.

Дідько! Це ж треба все настільки ускладнити!

Ірма та Федір навчались на одному курсі та тривалий час просто дружили. Проте одного разу несподівано для обох переспали. Федір став для Ірми першим чоловіком. Відтоді вони почали бачитись наодинці частіше. Знайомі називали їх парою, і вони цього не заперечували. Хоча планів на спільне майбутнє у них поки що не було, на більшість заходів вони приходили разом.