Глава 20

Глава 20

Краще страшний кінець, ніж безкінечний страх.

 Йоганн Фрідріх Шиллер

Настя

Прокинулася від того, що відчула ніжний дотик до своєї щоки. Дуже не хотілося відкривати очі, але здається мене хтось зве.

-Настюша прокидайся, я звичайно можу занести тебе в квартиру на руках, але боюсь доки буду діставати тебе з машини, то можу тебе вдарити об щось. – зі смішком говорить Макс.

Я відкриваю очі і дивлюсь на Макса. В його очах стільки ніжності, що в мене перехопило подих.

- Можливо ти хочеш, щоб я поніс тебе на рука? Так це не проблема – говорить він і починає виходити з машини і обходить її.

Я швидко виходжу з машини і закриваю дверку.

- Я можу сама, - говорю це дуже швидко і якимось писклявим голосом.

- Трусіха, - з усмішкою говорить Макс і бере мене за руку, – пішли.

Ми підіймаємося до його квартири, і як тільки Макс відрив двері, почувся радісний гавкіт Лакі, який нісся на нас зі всією своєю швидкістю.

Я присіла і почала чухати Лакі за вушком, потім по животу, а він лащився. І чесно вам кажу, що якби він був котом то б точно замуркав.

- А мене так почухаєш, - почула я тихий шепіт біля вуха, і по всьому тілу пройшлися мурашки.

Я не розумію як він це робить. Чому моє тіло так на нього реагує.

- Побачимо по твоїй поведінці, - показала язик, і швидко втекла на кухню, з якої доносилися чудесні запахи.

На кухні зустріла Валентину Степанівну, яка стояла за плитою і щось куховарила.

- Як божественно пахне, ви напевне чарівниця, - з посмішкою звернулася до жінки.

Вона повернулася до мене та посміхнулася у відповідь. А в її очах я прочитала, «Ти собі думай, а я собі знаю», і подивилася мені за спину.

- О ви вже повернулися, Ще 5 хвилин і все буде готово. Ідіть поки що помийте руки. – сказала Валентина Степанівна і повернулася до плити.

Я пішла в ванну і почала мити руки, почула позаду себе шаги т відчула як мене окутує запах мокрого асфальту і руки Макса лягають мені на талію.

- Як що ти думаєш, що Валентина Степанівна тебе врятувала, то ти помиляєшся, вона скоро піде до дому і ми залишимося в двох. І я казав тобі зранку, що ми ще не закінчили. – це все Макс проговорив мені на вухо.

В низу живота знову стягнувся тугий вузол, а по тілу пройшли мурашки і він це відчув. Чорт, я дивлюсь в дзеркало на те, як Макс стоїть позаду мене і посміхається. Він все зрозумів, бачить по моїй реакції, що подобається мені.

Я стою і продовжую мовчати, переводжу погляд з нього на себе, і жахаюсь. Там стою не я, а якесь налякане дівчисько. Як в нього виходить однією фразою вивести мене на емоції.

- Трусіха, - знову повторює це слово Макс. І я готова з ним погодитися, мені дійсно страшно. Страшно від того, що може бути, чого може не бути. Страшно від реакції свого тіла на нього.

Відчуваю як Макс прибирає волосся з моєї шиї і цілує її, по моєму тілу пішли не просто мурашки, а його ніби током пробило, це було настільки незвично і водночас приємно, що в мене знову підкошуються ноги. Макс тримає мене в своїх руках, і ніжно погладжує живіт продовжуючи цілувати мене в шию і потроху переходить до плеча.

Мені не вистачає повітря і я стараюся вдихнути якомога більше, але це дається з трудом.

Макс відходить від мене і дивиться на мене в дзеркало. І від нього не скрилося розчарування на моєму обличчі, від того що він припинив.

- Ввечері обов`язково продовжимо. – говорить Макс і від його погляду мені стало знову страшно. – А тепер ходімо, Валентина Степанівна вже все підготувала.

Коли я прийшла на кухню, то Валентини Степанівни вже не було.

Я сіла за стіл і вирішила зразу поговорити з Максом про проблеми.

- Мені сьогодні телефонували і сказали що завтра в універі передадуть папку з документами та флешку. – відразу сказала я.

Макс підняв на мені свій погляд, і довго дивився в мої очі.

- Так це ж добре, завтра з цим всім буде покінчено. Але я бачу, що тебе ще щось тривожить. – сказав Макс. І я бачу по його погляду, що поки не розкажу він просто так не перейде до іншої теми.

- Якщо чесно, то вони мені м`яко натякнули на те, що аварія з батьками була не випадковою. І мені прийдеться розповісти все татові, щоб він міг попіклуватися про себе і маму. – видала я все як є.

- Ну так я не бачу в цьому проблему, можеш йому розповісти.- здивовано сказав Макс.

- В цьому і проблема, якщо він дізнається про все що тут відбувається, то забере мене до дому і навіть те, що потрібно ходити в університет, йому не буде аргументом. – зітхаючи сказала я.

- Не переживай, ми підемо до них разом, і якщо щось буде не так,  то я сам з ним поговорю, повір просто так ти від мене не втечеш.