Глава 19

Глава 19

За любу допомогу, в майбутньому потрібно платити, питання в тому, наскільки високою буде ціна?

Настя

Цілий день, я провела в лікарні з батьками, тато і мама відчували себе набагато краще. Хоча лікар казав, що не пустить, та я була дуже наполеглива. Як виявилося через три дні тата випишуть і вони з мамою поїдуть до дому. Вже був вечір, я попрощавшись з батьками пішла до дому. О боже. Я називаю його квартиру, своїм будинком. Так діло не піде. З цим потрібно щось робити.

Заходило сонце. Легенький вітерець, ще не літній, а скоріше весняний, приємно лоскотав обличчя.

Начебто літо ще не настало, але у повітрі стоїть тихе передчуття спеки. Майже безхмарне сьогодні небо потроху вкривається багрянцем. Потроху холодає, під одяг пробирається морозець і щипає шкіру. Я поспішаю повернутися додому. Небо тьмяніє. На землю спускається вечір.

Ідучи до зупинки, побачила дуже красиву картину. Дідусь та бабуся за ручку йшли стежкою парку, а біля них, на повідку ішла собачка. Хотіла б і я так, коли-небудь, разом з найближчою людиню прогулюватися вечорами.

Мої думки перервав дзвінок телефону. Хм.. Незнайомий номер.

-Алло. 

-Алло, Анастасія? -  Запитує в телефоні чоловічий голос.

-Так, а це хто? - запитую.

-Ми зустрічались з вами в неділю, невже не пам'ятаєте? - моє тіло пробило тремтіння. Я швидко включила запис дзвінка і продовжила.

-Так, пам'ятаю. - сухо відповідаю. 

-Ви вирішили, ви згодні на наші умови? - передчуваю, щось погане, - я надіюсь авансу який ми вам перевели, вистачило на лікування батьків?

Що? Це як? Звідки вони дізнались? І взагалі, це прозвучало як погроза. Щось, мені підказує, що мої батьки не просто так потрапили в аварію. І що тепер робити, одне діло коли це стосується мене, а друге коли вони погрожують мені сім'єю.

-Анастасія, ви мене чуєте? - блін, здається він щось говорив. Так, не потрібно показувати мою тривогу.

-Повторіть, ще раз - знову спокійно відповідаю я.

-Завтра, в університеті, вам передадуть папку з документами та флешку з файлами, це потрібно буде положити на стіл, в кабінеті Максима Вікторовича.

-Але я ще не погодилась, - хмикнула.

-Думаю, ви не хочете, щоб ваші батьки знову опинилися в лікарні, чи не так? - по мені прокотилась хвиля невдоволення.

-Гаразд, але якщо, постраждає хтось з моїх близьких, я вас найду, і повірте нічого хорошого вам це не принесе. - і вибила дзвінок.

Мене всю колотить від гніву, і водночас страху за близьких. Я розумію, що після всього що трапилося, мені доведеться все розповісти батькам. Щоб тато міг потурбуватися про свою та мамину безпеку.

Але в такому випадку, тато забере мене до дому і йому буде всеодно і на універ і на роботу, яка мені доречі подобається. Я звичайно розумію, що Макс зможе мене захистити, але татові цього не доведеш.

Від згадки про Макса, по тілу пішли мурашки, відчуваю його дотики на своїй спині.

Блін, і що робити. Від думок мене перервав знову телефонний дзвінок.

Макс

-Алло, Настюша ти де? – чую його голос, і по тілу знову проходять мурашки.

-Якраз вийшла з лікарні і чекаю автобус, щось сталось? – запитую в Макса.

-Залишайся на зупинці, я зараз заберу тебе. – і положив слухавку.

Довго чекати не прийшлося, вже через 5 хв, машина Макса під’їхала на зупинку.

Я встаю з лавочки і іду до його машини, в цей момент двері водія відкриваються і з них виходить Макс. Я зупинилася біля машини і дивлюся як він обходить машину. Макс підходить впритик до мене і ложить свою руку мені на щоку погладжуючи великим пальцем.

-Все добре? – запитує, в мене.

Я піднімаю свої очі і бачу в його очах, тривогу, ніжність і ще щось, щось таке що я не можу зрозуміти. Відчуваю як він ніжно погладжує мене своєю рукою, і я знову тону в його очах.

-Так, - мій голос охрип, - тата скоро випишуть і вони поїдуть до дому.

-Добре – сказав він, поцілував мене в лоб і відкрив дверку машини. – Сідай.

В машині Макс включив музику і ми виїхали до нього до дому. Я настільки втомилась за час доки була в лікарні, що мене клонить в сон. І я почала дрімати, і відчула як щось тепле доторкнулося моєї ноги вище коліна і гладить. В мене почала підніматися паніка, але я згадала, що в машині з Максом. І зрозуміла, що це просто його рука. Було настільки приємно, що і не думала скидати її. І я провалилася в сон.