Глава 18

Настя

Потягуюсь на м'якому ліжку, і розумію, як добре вдома. Стоп! Ліжко якесь завелике. Я відкриваю очі, не моя кімната, і не моє ліжко, і взагалі я не вдома. Згадую вчорашній день, блін що я вчора наробила.

Я згадую, як він вчора ніжно обіймав мене, і заспокоював. На душі стало так тепло, так добре. Ну що ж, схоже, я все-таки влюбилась.І що тепер робити? Ладно, будем вирішувати проблеми по мірі їх надходження.

Я взяла телефон. На годиннику дев'ята ранку. Добре що сьогодні понеділок і немає пар. Я встала, сходила в душ, вдягнула джинси і кофту. Розчесала свої кудряшки, і вийшла з кімнати. Пройшовши на кухню, я нікого не зустріла, я що знову сама.

Вхідні двері відкрилися, і я пішла в коридор. Зайшов Макс, з собакою. Спортивні штани, кофта, капельки поту на обличчі. Схоже він бігає зранку з собакою. Ну звичайно, в нього ж таке тіло, це не дивно.

Собака підбігла до мене, і почала тертися, я присіла і почала чесати його за вушком і під шиєю.

- Кудряшка, ти вже прокинулась? Ну, тоді ходи снідати. - розуваючись сказав Макс.

Я подивилась на нього, красень, да в такого як він, напевно дівчина є, а можливо і наречена. Куди мені, з своїм "влюбилась". Хоча я не разу не бачила, щоб він дзвонив до когось, чи що б хтось приходив на роботу. Але ж такі люди як він, завжди тримають особисте життя в секреті. Я перевела погляд на собаку який вже ліг на спину і чекає, щоб я почухала йому животик. І я зрозуміла, що навіть не знаю, як його звати.

- Макс, - я перевела погляд на чоловіка, - а як звати твою собаку?

- А ти не знаєш? - Він здивовано глянув на мене.

- Ні. - Я помахала головою.

- Лакі. І я дуже здивований, що він до тебе так відноситься. Зазвичай, він гарчить, або просто не підходить до людей. А тут таке. Мені здається, як би він був котом, то замурликав би. - посміхнувся Макс.

Я посміхнулась у відповідь. Лакі значить, з англійської мови, щасливчик.

- А чому щасливчик. - піднялась я і відпустила собаку.

- От зараз поїмо, і тоді розповім, пішли.

Він положив руку мені на талію, і розвернув в сторону кухні. По тілу пробігли мурашки, серце галопом, пульс за ним. Божечкі, що ж це таке, я не повинна так реагувати. Я почула важкий подих позаду мене. Бистро прошмигнула на кухню. Напевно красна як буряк, так все, спокійно, нічого не сталось.

Сіли за стіл, Макс поставив тарілки з їжею, і ми почали їсти. Саме дивне, що я не відчуваю дискомфорту. Таке відчуття, що саме так має бути, так правильно. Коли ми доїли Макс поставив чай, і простягнув мені, булочки, від яких йшов неймовірно вкусний запах.

- Так ти розповіси мені чому саме щасливчик, - подивилась я на Макса.

Ми зустрілися поглядами, і я знову почала тонути в його синіх очах.

- Яка ж ти не терпляча, - посміхнувся Макс.

- Яка вже є - я теж посміхнулась.

- Іншої не треба...

Проговорив тихо Макс. Мені почулось, чи він і справді це сказав. Сердечко почало битись частіше, ну як він це робить. Настя, ану взяла себе в руки, пливеш від одної фрази. Зробим вигляд, що не почула.

- Ну так ти розповісиш? - перепитала я.

- Одного разу, я їхав з університету до дому.Університет був в іншому місті. І я проїжджав між багатьма містечками. І в одному з них, в мене зламався автомобіль. Я відкрив капот, почав шукати в чому причина, але нічого не знайшов. Вирішив пройтись по містечку і пошукати допомоги. Я зустрів людей які мені розповіли, що в них є автосервіс, розповіли як туди пройти. І коли я проходив повз будинків, почув якісь крикі, сміх, і дивні звуки. Я вирішив глянути, що там коїться і побачив страшну картину.

Макс зупинився і перевів погляд на собаку яка, лежала біля нас.

- Біля мусорних баків лежала, побита, скалічена собака, ще зовсім цуценя. На ній не було живого місця, вся в крові. А група хлопців, продовжувала, бити її якоюсь деревиною.

Мої очі почало щипати, з них покотилися сльози, і я всхлипнула. Макс перевів погляд на мене. Піднявся зі стільчика, і підійшов до мене.

- Ну, Кудряшка, чому ти плачеш, вже все добре, подивись на Лакі, він здоровий, як бик. - поки він це говорив, взяв мене за руку, і повів в хол.

Як вчора, посадив мене біля себе, а я і не боронилась, було так добре, можливо треба сісти подалі від нього. Але мені хотілось сидіти саме так, в його обіймах. Можливо спробувати ще раз, останній раз відкрити своє серце. Я спробую.

- І що було дальше? - Запитала я.

- Я розігнав хлопців, підійшов до собаки, вона майже не дихала, я зняв з себе сорочку, переложив собаку на неї і пішов, до автосервісу. Там швидко завезли її до ветеринара. Коли приїхали до автомобіля щоб подивитися, що з ним. То він був в порядку і завівся, з першого разу, навіть нічого робити не прийшлось.

Макс ніжно гладив мене по спині, а я обпершись на нього, відчувала, як бистро б'ється його серце.

- В той момент, я зрозумів, що заберу собаку, з собою. Нас звела доля. І я просто не міг його там залишити. Ми відповідаємо за тих, кого приручили. Коли повернувся до міста, почав його, лікувати. Спочатку, він боявся всього. Ледве ходив, але забивався в якісь щілини, і коли його хотіли дістати гарчав. Підпускав до себе тільки мене. По трошки, він прийшов в норму, і як бачиш, зараз живий та здоровий.

По моїх щоках знову текли сльози. Макс припідняв мене, і повернув голову так, щоб я дивилась йому в очі.

- Маленька, якщо ти не перестанеш плакати, я більш нічого тобі розказувати не буду. - Посміхнувся він.

Макс підняв руку, і повільно, почав витирати мені щоки. В нього шершаві руки, але дотики дуже ніжні. Я впіймала, себе на думці, що мені дуже приємні його дотики. Я сиджу і дивлюсь в його очі, а він дивиться в мої. В його очах, зараз не тихе море, там шторм, блискавки. І мені це подобається, ще більше.

Він різко нахиляється до мене, і накриває мої губи своїми. По мені прокотилася хвиля насолоди. Він цілує ніжно, і водночас пристрасно. Настільки, що я забула де находжусь. Я відчуваю як, низ живота затягується в тугий вузол, а тіло пробиває маленьке тремтіння.

- Настюша, ти в дома? - крізь затуманений розум чую голос, Валентини Степанівни.

Я різко згадую де я, з ким я, і що я роблю. Перериваю поцілунок і розумію, що сиджу в Макса на руках. Близько, дуже близько. Його руки на моїй спині, а мої ноги обвивають його талію. Хочу відсторонитися від Макса і встати, але він не відпускає.

- Ми ще не закінчили, - прошептав мені на вухо, - але обов'язково закінчимо.

Цілує мене в носик і пересаджує на диван.

- Так, вона тут, - сказав Макс вже не мені.

Оце так, ранок. І це тільки перший день. І що мені тепер робити?