Глава 17

"Живи так - щоб люди, зіткнувшись з тобою, посміхалися. А, спілкуючись з тобою, стали трішки щасливішими." –

Невідомий автор

Настя

Я просиділа біля батьків ще пів години, і пішла на реєстрацію.

Так треба тримати себе в руках, а то соплі розвісила, як якесь дівчисько. Як вчив тато :"Доця, ніколи не можна опускати руки, якщо закриваються одні двері, відкриваються інші, головне в пошуку дверей не загуби себе саму."

Тато з раннього дитинства вчив мене, що треба бути сильною, а головне чесною, та справедливою. Щоб не сталося, ніколи не підводь людей, які тобі довіряють. І зараз, я йому була дуже вдячна, адже Макс допоможе, я впевнена. Згадавши про нього, на обличчі з'явилася посмішка. Перед очима стояв стривожений погляд його очей, його красиве обличчя, до якого так і хочеться торкнутися.

Так, стоп! Він мій начальник, я його підлегла, щось мене зовсім не туди понесло.

Настя, ти що вже забула, як твоє серце одного разу розтоптали? Отож, не показуй своїх справжніх емоцій, а то знову розірвуть його на шматки, і зібрати його вдруге буде на багато складніше.

З такими думками, я підійшла до стійки реєстрації.

- Вибачте, я хотіла б дізнатися, яку суму мені потрібно оплати. - Запитала я, у дівчини.

Вона відірвалась від бумаг і подивилась на мене:

- Фамілія?

- Міщук. - сказала я.

Дівчина зарившись в бумаги, на декілька секунд почала шукати.

- Ваш рахунок оплачений! - спокійно сказала вона.

- Як оплачений? Але я нічого не оплачувала? - Дивлюсь на неї з тривогою.

- Це зробив ваш хлопець.

- Але ж... - в мене немає хлопця, хотіла сказати я, але мене перебили.

- Вибачте, в мене багато роботи, а хлопець, не хлопець, розбираєтесь самі. - сказала, і знову зарилась у свої бумаги.

Я шокована і як це розуміти.

Напевно Макс, оплатив, більше нікому. І я йому вдячна, адже в мене зараз немає грошей, а тратити ті що мені прислали ті люди не можна. По-перше, це може піти як доказ, якщо знадобиться. По-друге, хто знає, що мені за це буде, як я казала прикопають десь в ліску і знати ніхто не буде. А гроші, Максу, я верну, обов'язково.

По дорозі до дому згадувала нашу розмову в машині. Точно, Макс щось говорив за переїзд, але я переїжджати нікуди не збираюсь. Тим паче до нього.

Як це взагалі буде виглядати, та й плітки підуть, хоча на останнє, я навчилась не звертати увагу. Ні, точно переїжджати нікуди не буду, не маленька сама за себе постою.

Сидівши в кімнаті гуртожитку, я думала про те, де взяти гроші. Напевно попрошу Макса, щоб відняв від заробітної плати. Хоча однієї буде мало. Нічого, переживу.

Приїхала Юля з вихідних, я розповіла, їй все що сталось, окрім випадку в кафе. Все-таки це не потрібно розголошувати, хоча я довіряю їй на сто відсотків.

- Ну ти як? - Запитала вона обнімаючи мене.

- Та нормально, думаю як гроші Максу віддати. - в моєму голосі сталь.

Юля коситься на мене. На обличчі в неї емоції тривоги та непорозуміння змінюються почергово.

- З тобою, точно все добре? Я просто не розумію, як ти тримаєшся, на обличчі жодних емоцій. Ніби тобі все одно, а за один день стільки всього сталося.

- Все добре, і не таке переживала. - Я пожала плечима.

Так, що що, а емоції перед людьми я навчилась приховувати добре, і давала їм волю на одинці. Тому що, сльози це слабкість, а слабкість робить тебе, уразливим, і люди часто люблять цим користуватись.

Задзвонив телефон, на екрані вибило номер Макса. Блін, і що робити? Гаразд, будемо вирішувати проблеми по мірі їх надходження.

- Кудряшка, ти зібрала речі? - запитує Макс.

- Ні, і Макс, я не переїжджаю до тебе. - сказала я і перед очима стала картинка, як він піджав губи і нахмурив брови.

Він завжди так робить, коли щось іде не по його плану.

- Так, Кудряшка, даю тобі п'ятнадцять хвилин і чекаю біля гуртожитку. Якщо ти не вийдеш, я зайду до тебе, і заберу без речей. Так що вибирай з речами чи без, але ти все одно поїдеш. - сказав як відрізав.

- Але ж... - зі мною нічого не станеться. Хотіла сказати я, але мене в котре за сьогодні перебили.

- П'ятнадцять хвилин. Чекаю. - і скинув виклик.

Капець, і що робити. Здається мені, що якщо я зараз до нього не вийду, то він дійсно зайде і забере мене без речей. Просто закине на плече і понесе. Йому буде байдуже, що весь гуртожиток, буде це бачити. Мені в принципі також байдуже, я не залежу від думки інших. Але коли за твоєю спиною шепчуться, і косо дивляться не дуже то і приємно.

Зітхнула і пішла збирати речі.

Багато речей не брала, а навіщо? Я все одно там не на довго. Максимум на пару днів, поки люди з кафе не дадуть про себе знати.

- І що це було? - Запитала Юля. - Куди це ти речі збираєш? І куди переїжджати зібралась?

Я розказала їй про випадок в кафе, і що Макс вважає, що мені загрожує небезпека. Я жалілася подрузі на те, що я вже не маленька, і в змозі сама впоратись. Юля уважно все вислухала і сказала.

- Настя, все-таки Макс, старший, і давно в цьому всьому. Якщо, він вважає що є небезпека, то краще їхати, я впевнена, що він захистить тебе, а якщо небезпеки немає, то поживеш на халяву в шикарній квартирі. - Юля пограла бровами і розсміялася.

- Але ж, ти знаєш, що мені всього цього не потрібно. - сказала я і встала з ліжка.

- Знаю, - протягнула вона, - але в мене таке передчуття, що ти в гуртожиток вже не вернешся.

- Що ти таке кажеш, я всього на пару днів.

- Ну, ну - вона теж встала з ліжка, - згадаєш потім мої слова.

Я підійшла до шафи і почала збирати речі.

- Він сказав, що чекає мене через п'ятнадцять хвилин з речами, якщо не вийду то зайде і забере без них. - я скорчила обличчя.

- Ну, тоді в тебе лишилося дві хвилини. - Хмикнула Юля.

- Як дві хвилини? - я кинулась до телефону.

Вже одна хвилина. Чорт! Щось я загубилася в часі поки говорила з подругою. Закинув ще декілька речей, я розчесала свої кудрі, накинула кофту, і взявши зарядку до телефону, збиралась виходити.

Тук-тук-тук!!

Моє серце завмерло, це не може бути він, просто неможливо, він же не самогубця, тому що я його пришиблю на місці.

- Не може бути... - сказали ми з Юльою одночасно.

Двері відкрились і зайшов мій друг Влад. Хух. А то я вже подумала...

- Настя, тебе тут шукають! - за Владом зайшов Макс.

Моє серце пішло в п'ятки.

Макс стояв не в костюмі, а в джинсах і толстовці. Майже на голову вищий від мого друга. На обличчі жодної емоції, але тут наші погляди зійшлися, і я побачила по його очах, що йому смішно.

Смішно, чорт забирай, мені наприклад не до смішок, ні, я його точно приб'ю.

- Кудряшка, я бачу ти вже зібрала речі, - його губ торкнулась, посмішка. - Тоді прощайся, і ходімо.

Я знову відчуваю як б'ється серце, воно не просто б'ється, здається, що воно зараз випригне. Він дивиться на мене своїми синіми очима, і я бачу в них кришталеве море, з голубим небом. Відвела погляд, хоча це було важко. Взяла себе в руки, ну все на обличчі знову маска стриманої та ввічливої, ніяких емоцій. Підійшла до Юлі обійняла і вже хотіла йти, як вона притягнула мене до себе.

- Не втрачай голову, ну хоча б не так швидко як ти це робиш. Між вами такі іскри літають, що мені аж жарко стало. - хмикнула Юля і відпустила мене.

Я глянула на неї поглядом "Наші не здаються" і повернулась до Макса.

- Ходімо. - в моєму голосі сталь.

Макс з підозрою глянув на мене і пішов вперед. А що він очікував?

Через 30 хвилин ми під'їхали до висотки, відгороджену забором, двері відкрились і ми заїхали в середину.

Я повністю занурилася у свої думки і як зомбі, на автоматі, йшла перед Максом, до його квартири.

Татові мали зробити операцію, і лікар пообіцяв передзвонити і сказати, коли вона завершиться. Потрібно думати, де взяти гроші щоб повернути Максу, і поговорити з ним на рахунок цього. До брата дзвонити не буду, в нього своїх проблем вистачає.

Ішла і перечепилась через щось, не встигла зреагувати, і вже виставила руки вперед, щоб пом'якшити падіння.

Але падіння, відкладаються до кращих часів. Я відчула, як мені на живіт опустилася рука і потягнула назад. Я стояла спиною притулившись до Макса, і мене всю трясло. І не від того, що я злякалась, ні. Мене трясло від його близькості, мене окутав аромат мокрого асфальту, і я почала танути. Як же класно він пахне. Напевно, він мені все-таки подобається, але йому ніколи не признаюсь.

- Кадряшка, будь обережніша, - прошептав він мені на вухо, і відпустив.

Я стримала розчароване зітхання, все-таки в його руках дуже добре. Відчуваю себе захищеною, маленькою, і можна забути про всі переживання.

Ми зайшли у квартиру, Макс показав мені мою кімнату і сказав що через п'ятнадцять хвилин чекає на кухні. Це в нього сьогодні прикол такий, з цими п'ятнадцятьма хвилинами. Переодяглась в лосіни і толстовку і пішла на кухню. Хоча можна було і без толстовки, у квартирі тепло.

Я спустилась, Макс стояв за плитою, а біля нього крутився пес, на кухні стояв дуже смачний запах. Живіт відразу скрутило, і я тільки зараз згадала, що за цілий день майже нічого не з'їла.

- Макс, я хотіла поговорити, - сказала я.

- Спочатку повечеряємо, - поставив тарілки з їжею на стіл.

Вечеря була дуже смачною, напевно Валентина Степанівна постаралась. Я з'їла майже все.

- Макс, я знаю що ти оплатив лікарняні рахунки моїх батьків, яку суму я повинна тобі вернути? - запитала я.

- Ніяку, - Макс поставив переді мною чашку з чаєм.

- Але ж Макс... - мені вкотре не дали договорити.

- Кудряшка, після того, що ти для мене зробила, це не дивно, що я оплатив рахунки і не вимагаю гроші. Але якщо тобі так хочеться, то вважай, що це твоя премія, яку я сьогодні обіцяв.

Він сказав таким тоном, що я зрозуміла, сперечатися марно.

Я вже допивала чай, як мій телефон задзвонив.

- Алло. - з нотками тривоги чи то сказала, чи то запитала я.

- Алло, Анастасія, це лікар ваших батьків, операція пройшла успішно, тому можете не турбуватися. Через два дні, можете прийти, до того часу не пущу. Ну все відпочивайте. - і вибив.

Я з полегшенням зітхнула, сказала Максу, що з батьками все добре, і пішла в кімнату все-таки я сьогодні дуже втомилася.

Я лежала в ліжку і не могла заснути, вирішила сходити на кухню попити води. Подумавши і згадавши що в Макса є великий балкон, взяла пачку з цигарками і вийшла на свіже повітря.

Красиво, дуже, нічне місто з висоти пташиного польоту виглядає незабутньо. Я знала, що довго стримувати емоції не зможу, за весь день сталося стільки, скільки за пів року не відбувалось. По щоці стекла одинока сльоза, за нею ще одна.

Я стояла дивилася в даль, а по щоках текли сльози, без жодного звуку і всхлипу. Я дістала сигарку, підпалила, і відчула як легені наповнюються димом, це дає ілюзію спокою. Я дивлюсь як дим повільно виходить з уст, і роблю нову затяжку, а по щоках течуть сльози.

- Кудряшка, що ти тут робиш? - запитує він, і побачивши всю картину додав,- ти що куриш?

Він підійшов вихватив з моїх рук цигарку і викинув в темноту. Повернувся до мене і побачив сльози на моїх очах.

- Ей, маленька, - він взяв мене за руку і потягнув у квартиру, закрив двері та сів на диван посадивши мене біля себе.

- Ну ти чого? - запитав він, і притягнув мене до себе, обійняв мене своїми руками. Я знову відчула себе маленькою, і захищеною, і дала волю емоціям.

Ми так і сиділи, він ніжно обіймав мене, а я скрутившись в позу ембріона притягнулася до нього і вткнулася носом в його шию. Він гладив мене по спині, по волоссю. Я відчувала як він ніжно цілує мене в скроню і колише. А ще, я знову відчула запах мокрого асфальту, і почала по трішки заспокоюватись.

Я відкрила йому маленьку частинку себе, здається ще трішки і відкриюсь всією душею. Я дуже звикла до нього, за цей час. Надіюсь, що він не зрадить, як це сталося в минулому.